загубилися в днях кораблі, що втікали на північ,
хвилі виносять на бегег їх душі, ажурні, як небо у призмі.
хвилі змивають пісок і малюють на каменях будні,
сонно хитають медуз, що застигли в прощальній молитві
...плачуть в кімнатах дощі, ллються на срібну посуду,
чай, що зів яв, засипають кислотним намистом.
і заливають в мій світ невербальну холодну простуду,
що проникає у кров крізь мою темно-синю білизну
радіохвилі внесуть у сьогодні невинну поправку,
замотують тіло в чергові поразки суспільства
я щоб забутись плету собі вічності кокон
ноги мої вростають в паркет і пускають багрове коріння
лиш запах чаю верне мене в реальності вулиць,
тонкою тінню накине на плечі зимові прощання,
покличе самотність- мою невловиму недугу,
щоб та сховала мій голос у бархатні ночі мовчання
візьму папір і на ньому розкину всю правду,
кольором вишні зашию в ній старості діри
зроблю кораблик і пущу його в океани
щоби закрити в собі страх між часом і відстанню
сяду за стіл і одягну кислотне намито,
виведуть ноги до вулиць, де сирістю вкриті квартали,
тільки медузи все сонно хитаються з листям
жалами роблять у тілі все нові заглиблені рани
