Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Синьогора: НЕ ЧУЖІ ДІТИ - ВІРШ


Синьогора: НЕ ЧУЖІ ДІТИ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Персональный ЧАТ C.GREY

Пошук


Перевірка розміру




НЕ ЧУЖІ ДІТИ

Присвячується дідусеві Василю Мироняку. Вже тиждень, як відсвяткували Стрітеня, але зима вперто боролася з весною. Вона цього року була гостра і западна. Михайло, який робив в лісі цугаром, прийшов в лісництво по коні, бо їхав в ліс на роботу. І так кожного ранку. Він подивився на запряжені в корчуги коні, відтак подивився на небо, на галуззя дерев, яке угиналося під тягарем замерзлого снігу і перевів погляд на закутий в крижані окови шумний Прут, який в своє русло, як добрий газда, позбирав потічки і потоки і тепер змушений чекати до теплої весни, поки його відпустить зима із свїх холодних біймів та розімкне свої міцні ледові кайдани. Засопів носом, і голосно на повні груди позіхнув і пішов набирати в опалку сіна, щоби мав що дати на полудне шкап’єтам. Набрав сіна не кваплячись, добре втискав колючі стебла, щоби влізло побільше, бо ще мусів цього сіна вділити коровині. То була чужа корова, яка щодня по два кілометри проходила, аби підгодуватися, до колиби, де збиралися робочі і цугарі. Кожний з них брав сіна і підгодовував бідну маржину, яка позбиравши все до останньої стеблини, пленталася додому, де її чекали дві малі бахуриці, які після смерті матері залишилися самі, бо батько найшов собі другу жінку, а на них навіть не дивився... „Ох, бідна маржина, аби Бог дав, аби так її газда ходив голодний, як ходе ця безневинна худобина”,– подумки кляв Михайло. Ади яка цього року зима зла та моцна, дотепер морози тиснуть, аж очі вилазять. Ще й до того домордували людей кічні зголоділих вовків, які зійшли на село, бо в лісі не було що їсти, та цілу зиму снували навколо гуцульських загород. Не одну єрку вкрали, не одна газдиня заголосила рано коло стайні, як прийшла поратись. Диву даюся, як вижила та коровина, з тими двома нещасними дітваками в Копчині. На то певне була воля Божа. При цій думці Михайло так заскреготів зубами, аж заболіли вилиці та зажурено похитав головою. "Ади яке сіно гідне в цім лісництві – одні шторпаки. Як цим сіном худобу годувати?" –бурмотів Михайло, злий на цю довгу зиму, роботу, державу, при якій і сіно ніц не варто і коні худі та залежані. Він зло мотнув головою, глипнув по боках, чи ніхто не видів, що він набрав забагато сіна і швидко заволочив опалку на корчуги, защепив кожух, всівся на сіно, перехрестився і гойкнув на коні... Їхав Михайло на роботу незадоволений, все навкрг йому було недобре. Коней не гнав швидко, бо їм ще цілий день робити, а заки виїде на 12 кілометр, до гальман думок передумає... Доки буде ця студінь. Сніг ади як рипить під корчугами, добре,що хоч корчуги гідні дала сільрада... Певно в якогось газди відібрали, бо гідно зроблені, по-газдівському, на роки собі хтось робив, залізом окував, годні доста дерева повезти... Але коні... Шляк би їх трафив... Пригнали цих шкап’єт на мою голову, а я мушу з ними мучитисі. Мусів вим упряж поміняти, бо була полотняна, на сміх песій, то даввим свою шкіряну. А тепер уже ця упряж державна стала, та тепер уже все державне: і коні, і сани, і поле, і ліс. Ади який рідкий став... Як визволили нас „старші брати” з під польського ярма, то провиднілосі і нам гуцулам і в лісі. Колись то гори були вкриті густими лісами. І за Австрії, і за Польщі лісове господарство велося планово: де вирибували ліс – там обов’язково заліснювали голі зруби.А тепер? Шляк би їх всіх трафив, так повирибують ліс, що не буде їх на чім поперевішувати. Тепер ніхто і не думає заліснювати. Та колись, борони Боже, аби в літі терлювали ліс по сіянцях на долину, а тепер... Цмокнувши язиком, Михайло сіпнув ліцами, підганяючи коней. А диви уже і Копчин. При цій думці Михайло подивився на одиноку хату з ганком, яка стояла посеред царини на схід. Збоку, коло великої ялиці, ніби притулившись до неї стояла стайня, двері якої були привідкриті наполовину. Зі стайні виднілася вервичка кривих слідів.Вони потяглися в бік розробленої дільниці, спустилися до потоку і попленталися ним догори. Ади як все добре видно, як на долоні, бо вночі випала понова. Щось не видно дитячих слідів коло хати, треба буде повернути по роботі, як будемо вертатися додому, подивитися, що вони там діють. „Ади яка живуча маржина, – подумав Михайло, впізнавши коров’ячі сліди, – щодень чеши по два кілометри в один бік, аби з’їсти пушку сіна, та не здохнути з голоду.” "Ба як діти дужі, що не слідно коло хати",- знов перескочив думкою про дітей Михайло. "Знайшов собі Мироняків Микола другу жінку (першу бик убив) та й лишив Василину і Параску на пропало. Навіть не показується до доньок, набувається собі з новою жоною, а діти не годні, ані коровину отримати, ані ватру гідно розкласти, бо не мають ні трісочки коло хати, а не то що дров. І як земля носить такого вітцє. Є ще правда старший син Василь, але його забрали в армію, йому там легше. Як буду їхати з роботи, то конче заверну подвитися, що там з дівчиськами є", – ще раз собі нагадав Михайло. "От ростуть сиротами круглими, при живому батькові,- думав старий цугар і сіпав за ліци: -Но Лисий, швидше, бо маржина голодна чекає.” – А кінь, ніби розуміючи, надав ходи... Під’їзджаючи до просіки, Михайло мацав, чи на місці цапіна, і одночасно вдивлявся, чи чекає вже на сіно корова, чи може, так охляла, що і не змогла вилізти з потоку... Худа і кострубата чорна корова стояла коло смерічки, відкушувала один за одним зелені пластки і ледве румигала, сумно похитуючи головою. Дві кістки, обтягнуті шкірою, як клюпаки на фірі, стирчали в різні боки від гострого, як серп хребта. „Їж, неборако, їж, – приговорював Михайло злізаючи з саней, – ади як злизала вчорашнє сіно, разом з снігом. Коби-м міг, то би-м копицю цего валебного сіна привіз.” – промовляв вголос Михайло і кидав сіно просто на землю, а та на ходу старались схопити сухі стебла і їла на повний рот, аж давилася... За пів години з’їхалися всі фірмани. Більшість з них теж привезли по троху сіна і скидали його коровині, яка жадібно пакувала те сіно, і кожний з них глипав на худобину і, як по команді, закуривши, скеровував у ліс... День зимовий короткий. Фірмани, а разом з ними і Михайло зібралися додому. Кожний сів на свої корчуги,а верташі на ходу заскакували- хто на які встиг. На Михайлові корчуги заскочив Петро і, насунувши шапку понад самі очі, вмостився поровень Михайла, який втомлено сидів, поклавши руки з ліцами собі на коліна – бути кероном від цугів не так просто і не так легко. Тому руки від важкої роботи аж гуділи. Їхали мовчки. Кожний думав про своє. З’їхавши в Копчин, Михайло зупинив коней навпроти Миронякової хати і встав з корчуги. За ним піднявся і Петро. Не зговорюючись, вони направились до хати, яка стояа за 150 метрів від дороги. Ішли по коров’ячих слідах, які, кривулькаючи попри хату, пленталися до стайні. Обидва гуцули звернули до хати, на сходах лежав пухкий сніг. Ніде не було видно людських слідів. „Ади, як відомерщина, – глухо сказав Михайло, – чи то дітей дома нема, а чи що?” – і помацав дверну ручку. „ Петре, – повернув голову назад, –та двері з середини замкнені, ану постукай у вікно...” Петро заходився стукати у віконну раму, але ніхто ані не відзивався, ані не відкривав двері. „Ану похухай на шибу, може, щось ввидиш, бо шиби так зацібеніли, гейби з суботи в хаті не палено, а нині вже понеділок, слава Богу, на заході.” – з тривогою в голосі повчав Михайло, а сам гатив кулаком у двері... „Доста гримати, – сказав Петро, – треба вибивати двері...” Михайло ніби чекав цих слів. Вдаривши два рази в двері, він з розгону, ніби заскочив в темні, холодні сіни. Не роздумуючи, хапнув за клямку хатні двері і сіпнув... але хатнього тепла не відчув. Присмерк заховав вугли кімнати. Тому свій погляд Михайло зупинив на столі, який стояв під вікном. Ззаду підійшов Петро і потрутив Михайла з порога на середину кімнати. „Чи є хто в хаті?” – голосно запитав старий гуцул, і аж сам злякався свого голосу. „Мой, чи є хто живий?” – ще раз крикнув. На печі щось заворушилося. Петро скочив на припічок, і схопивши край ліжника відкинув його. Дві закутані голови мало що відрізнялися від подушки. Почувся кашель. „Вуйку, засвітіть лямпу, діти на печі.” Поки Михайло шукав в кішенях сірники і по хаті лямпу, Петро зіскочив з припічка, заходився шукати дрова, але під піччю не було ані дров, ані шкабрі. Перед наступом світла, яке ледве пробивалось через закуряний циліндр морок відступив. „Я йду по сокиру.” – вже в сінях крикнув Петро. А Михайло глипав то на піч, то роздивлявся по хаті. Спершись рукою на припічок, він стояв і ніяк не міг зібратись з думками. Його погляд зупинився на чугунному гергеві, який одиноко стояв посеред кухонного блята. Відкинувши з нього покришку, він остовпів – декілька бульбин до половини були залиті водою, яка промерзла до самого дна. Жевко вбіг захеканий Петро. Михайло вирвав з його рук сокиру і заходився рубати лавицю. Бив сокирою сильно, люто і точно... Петро, розпаливши ватру, мовчки дивився в піч на полум’я, яке, кидаючи іскорки, червоним язиком лизало дно горщика (в якому голосно тріскав лід) і, звиваючись в різні боки, тікла в димар,ніби не хотіло затримуватись і сокотити цю непривітну оселю. Дорубавши лаву, Михайло підійшов до печі, просунув руку під ліжник і помацав піч. „Гицуй, Петре, добре, бо піч студена чисто, а я йду закрити стайню, бо ще загризуть вовки в стайні ту коровину, то не будуть видіти ці небожєта ще й молока...” – його голос якось дивно і зрадливо затремтів... Життєва історія. Прізвища і імена справжні.

ID: 314599
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.02.2012 23:20:09
© дата внесення змiн: 16.02.2012 23:46:52
автор: Синьогора

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (576)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Любов
Sin el mar: - Сонячність
Синонім до слова:  Любов
dashavsky: - ТЕПЛО ДУШІ. :019:
Синонім до слова:  Любов
Svitlana_Belyakova: - Не підвладне почуття...
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Дикар, брукняк
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Галечка, рінь, градівка, лобак
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Наметень, кругляк
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Глиба
Синонім до слова:  Самозаймання
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): - самоспалах
Синонім до слова:  Заводити(включати автівку)
Пантелій Любченко: - Задрандулити.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Любов
Ооооо: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Ооооо: - Любов
Синонім до слова:  Художник
Svitlana_Belyakova: - Творець
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Зоя Енеївна: - Крайня частина(чогось).
Синонім до слова:  Камінь
dashavsky: - Впертий чоловік. :D
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Тягар
Синонім до слова:  Камінь
Genyk: - Душегуб
Знайти несловникові синоніми до слова:  Камінь
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Художник
Віктор Цвіт: - Живописець, малювальник, Живограф
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Віктор Цвіт: - Бік, грань.
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Genyk: - Залишок
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Нові твори