Так хочеться ще вірити в добро,
Пройти обабіч сумоти й печалі.
Та світ обманом, наче замело…
І опустилась чорнота вуалі.
А сонце сходить, небокрай горить,
Довкола сипле золотом проміння..
Душа моя чомусь за всіх болить…
Прошу у неба ласки і терпіння:
Любити роси, у яких сльоза.
Попри усе...піднятися - і жити!
Серед своїх хай буду я чужа,
Аби лише облуди не творити.
Невже усім не хочеться добра!
Чому ж тоді так брудно поміж нами?
Не може світ вмістити більше зла…
Й стинає землю паводком й цунамі.
Про таке наболіле Ви пишете з такою ласкою і добротою. Лукава, зла, підступна людина так ніколи не напише, тому я впевнений,що Ви маєте добру душу і небайдуже, щире серце. Тому і вірші Ваші такі хороші.
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так хочеться ще вірити в добро
І ОБМИНУТИ ВСІ ЛЮДСЬКІ печалі.
БО світ обманом, наче замело…
І опустилась чорнота вуалі...
А сонце сходить, небокрай горить,
Довкола сипле золотом проміння..
Душа моя чомусь за ВСЕ болить…
Прошу у неба ласки і терпіння:
Любити роси, у яких сльоза,
ВЕСЕЛКОЮ СВІТИТИСЯ і жити!
Серед ЛЮДЕЙ хай буду я чужа,
Аби лише облуди не творити...
... Невже усім не хочеться добра!
Чому ж тоді так СКЛАДНО поміж нами?
Не може світ вмістити більше зла...
ЙОГО Й ЗМИВАЮТЬ паводкИ й цунамі.
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарний вірш. Тому не втримався і дозволив собі трохи попрацювати над ним.
А раптом Вам сподобається. Тоді буду радий, що чимось хоч трішки допоміг...
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже вдячна і втішена Вашим коментарем і продовженням теми у Вашій подачі. Дуже гарно, дякую. Давайте, ми цей вірш(з Вашими додатками) залишимо для нас обох і підпишемо обома авторами. Добре? Змінити для себе не можу, був багато разів надрукований.