Зрадників зневажали,
Їх на дибу саджали
Й поступово вбивали...
А потім... згадували.
Вони, як ракова пухлина
на тлі незайманого тіла,
Яка роз»їдає до кісток
І болить, і болить на всі сто.
Вони- біль, зраненої душі,
Бо твоїми друзями були,
Про любов та добро забули...
І стали зовсім тобі чужі.
То ковток гіркої отрути,
Що продовжує твої муки
І замість солодкого вина
На вустах, кровоточить рана.
Вони, підступні й злі вороги,
Діти чи воїни сатани,
Чом би й ні...злодії в законі,
Мізки в них уже зруйновані.
Зрада, як та іржа чи сміття,
Що потрапили в твоє життя,
Знічев"я тебе оббрехала,
Що можливо й долю зламала.
Вирви з пам»яті й забудь,
Серце остудь, така суть,
Тяжко... але можливо,
Для душі... так важливо.
А мы научимся прощать всех и любить,
и, может быть, простят и нас когда-то...
за что угодно - все мы виноваты...
простить, порой честнее, чем забыть...
а от у у владі є такі лисиці 
