Подивися, Боже, з неба
Скажи, що робити?
Чи нам кобзу в руки брати
І правду носити?
Чи ми тебе, Україно,
Не вмієм любити?
Чи нас треба Тарасові
Зі сну пробудити?
2005 р.
Світанку, щиро дякую за чудову інформацію!
Шевченко не був винен у трактуванні Біблії, тому його міркування такі неоднозначні : «А до того я не знаю Бога», «мені здається, що самого Тебе вже люди прокляли», «А, може радишся з панами як править миром». Своєю інтуїцією і вродженим почуттям справедливості Тарас Григорович ставив влучні запитання. Він добре розумів, що ксьондзи були замішані у політку і шовінізм. Але не міг він знати того, що стало відомо набагато пізніше, про знищення принципів християнства ще у 325 році і впровадження згубних єресей, котрі довели християнський світ до хрестових походів середньовічного мракобісся, целібату, впровадження поганських обрядів, поклоніння ідолам. Церква і до нині не очистилась від всього того.
З приведених Вами цитат можу вказати на небіблійні дії : «святе причастя», «довготривалої бесіди з самим собою» -(це тібетська медитація, а бесіда з Богом – дослідження Його Слова, Біблії),
Хрещення немовлят і чистилище теж вигадки не схвалені Святим Письмом.
Ми бажаємо знати біблійну правду, а не відстоювати так звані традиції і поганські звичаї.
Творець Всесвіту здатний навести лад, бо Він є Богом порядку а не безладу.
Мої найщиріші побажання!
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я вдячна Вам за аналіз.
Бо й ми (і Ви!) не винні в своєму трактуванні Біблії. Господь лиш привідкрив нам очі. Молімо і просімо зрячості.
Возвеличення Шевченка дійшло до межі
коли його «Кобзар» стали називати
«Євангелієм для українців»
Знов нас наївних хочуть ошукати
І наші біди та нужду
Собі на службу мріють взяти
Бо ми до нині темні, без ладу.
Який величний, трепетний борець
Не скорений суцільним блудом.
Повстав як і його народ
Проти тиранів, вбивць і носіїв облуди!
Та скрили правду від простих,
Тлумачать так як їм потрібно.
Закрили Батька від людей
І вперто нищать кожне світло
.
Спочатку Бога відреклись,
Шанують замість Батька Сина.
А далі Слово Боже – Вість
Людським «пророком» підмінили.
Тепер святоші і чинці
Святити підуть постаменти
Де син України стоїть
Закутий в бронзу, як безсмертний.
Колись він Біблію читав,
І трактував як вмів і слухав.
Тяжке «чому» весь вік питав,
Та думки Бога не дослухавсь.
Син Божий не на те прийшов,
Щоб ненависть посіяти й розруху.
Він кров Свою за всіх пролляв,
Щоб вічно жив, хто Правди слухав.
Тому для всіх, на всі часи
Євангеліє – слово миру......
Кобзар зацькований волав
До помсти за свою Вкраїну.
Та навіть в непробудній тьмі
Поет не стримуючи гніву
Картав гнобителів – ксьонзів,
Паскудив «церкву – домовину».
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
М. Гнатишак у 1936 році зробив своєрідний підрахунок. У «Кобзарі» всіх віршованих творів – 218, з них у 143-х згадується про Бога, загалом 600 разів. У шести поезіх автор згадує про святе причастя, у 27-звертається до Господа власними поетичними молитвами. «Щоденник, - писав М. Гнатишак, - не менш, як і його твори, наповнений майже на кожному кроці згадками про Бога та про свої щоденні молитви…
Молюся, Господи, молюсь!
Хвалить тебе не перестану!”
«Тепер і тільки тепер я вповні увірував у слова «Любя наказуючи», – пише Т.Г.Шевченко, - тепер молюся і дякую Йому за безмежу любов до мене, за подароване випробування. Воно очистило і зміцнило моє бідне хворе серце, воно відвело призму від очей моїх, крізь яку я дивився на людей і на самого себе. Воно навчило мене, як любити ворогів і тих, що ненавидять нас. А цьому не навчить ніяка школа, крім важкої школи випробувань і довготривалої бесіди з самим собою. Як золото з вогню, як немовля з хрестильні «я виходжу з похмурого Чистилища…»
Певно треба вже будити,
та не кобзу брати,
бо вже й струнам не стерпіти
лиха і розбрату.
Тра сокири вже і коси
наждаком гострити,
може дзвін той нам поможе
ліпше в світі жити.
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Треба! Треба!
Та кожен із нас очікує того Мойсея,
Забуваючи, що Мойсей - Він сам...