І падав дощ, а випав снігом.
Зіграв мороз цю шутку з ним.
І я зайнявся лижним бігом...
Ліс не шумить... став вже німим.
Застигла сосна в білій шубі
І клен скрипіти перестав...
Іній завис навіть на дубі -
У лісі "тихий час" настав...
А сонце чудо підсвітито,
Всю голубінь покриту млою...
І в лісі стало справжне диво,
І стала казка чарівною...
... А з неба сипляться алмази,
Хоч просто шапкою збирай...
... Я впав уже чотири рази,
Але в душі прекрасний рай...
Дякую за прекрасний рай!
Сьогодні зранку я дуже сердилась на сніг, який перемів дорогу і не дав поїхати до Львова... Та зараз посміхаюсь - завдячуючи Вам!
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а відчувається, що Вам у житті бракує таких казок і Ви створюєте їх у своїх віршах, щирих і чарівних (ліс же чарівний? ), а може Ви і самі є трошки чарівником, чарівником поезії і гарного настрою...
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я, як справжня жінка, повинна була би обожнювати алмази та всілякі смарагди. Повірте, я до них байдужа. Я на них люблю дивитися тільки тоді, як вони виблискують в зорях, чи на снігу, чи в хвилях, та й по тому. А про красу і образність я говорила саме Вашого вірша.
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я звичайно пожартував, бо реально в житті всі великі дорогоціності ведуть до трагедій та нещасть...
Бо сама найбільша дорогоцінність є здоров'я.
Гарного Вам настрою!