Я так хотіла знову тебе побачити. Якимось неймовірним спокоєм війнуло від тебе тоді, але і дивною пристрастю, несподіванкою, імпульсивністю. Як ти нахилився, пестячи заблукале біле кошеня... Усе це якось зробило мене щасливою, хоча я вже давно втратила смак до ідилій та різних сентиментальних фантазій.
А сонце повисло над площею Ринок, і йому зовсім не було діла до спогадів та інших людських проблем. Якоюсь дивною силою віяло від цього міста.
Невже я і далі буду шукати тебе серед байдужих і втомлених людських лиць?А все заради того, щоб знову кохатися поглядами, нестримними і нестриманими посмішками, а потім знову ставати незнайомими; отак проводжати очима численні зграйки туристів, що поспіхом запихують у себе вулички, жити вічною мрією, що іноді здійснюється з завидною періодичністю і насолоджуватися…Насолоджуватися дивним коханням, викинутим вічністю з графіку, коханням, що дарує блаженну смерть бодай на кілька хвилин.
А те кошеня вже давно злякано ховалось у моїх долонях, шукаючи тепла і ласки. Ми з ним чимось схожі. Ми обоє несподівано пізнали щастя, згубившись на вулицях старого міста…
