я сьорбала тебе із тих книжок, з строгоспеченими і складеними на купки подіями, з малюнками наших душ, ти мені радив читати. кожен рядок невиразних літер нагадував твої брови, низькоопущені, як туман зранку.
ти вчив мене жити, як вчать дитину стояти на ногах, ніжно, повільно і з великою надією. певно я вже вмію стояти, але йти так і не наважуюсь.
знов злизую з вікон прохолоду твого імені, може тоді я відчую твій голос. Відкрию давно пошарпану сторінку, яка тобі подобалась здається більше ніж я. продекламую її вголос. ти часто так робив, кажучи:"життя- то кожна секунда і, якщо хоч одна буде втрачена, то ти не знаєш що таке жити"
я втратила тисячі, ще до того, як дізналася про блиск вітру в твоїх очах, до того, як встигла вирватись з свого світу, краплями дощу пробитого наскрізь. можливо вони були отруйними, як ті книжки, зараз від них моє тіло схоже на друшляк яким черпають воду. позбавлене всяких істин і форм. ті книжки збирають пил моїх думок у куті кімнати. бо ти не повернувся з новою порцією оману. зник, то я завинила перед тобою незнати чим. ти пішов жити далі, думаючи що книжки замінять те, що було тобою....
