Після банально безсонної ночі я чекаю одкровення.
Чекаю на нього, просто приносячи тобі в долонях уривки непобачених снів, шматки розпусних мрій та щось інше, незмірно цікаве, проте назавжди заховане від нас звичайними людьми.
Люди ревниво оберігають свій сон, змушуючи нас мовчати в четвертій ранку, п'ятій ранку, шостій ранку. Змушуючи мовчати нас на трибунах, на вкритих пилом вокзалах та у наших серцях.
Їм не хочеться чути наш голос, коли ми помираємо, вони не хочуть бачити наших лиць, коли останній подих вибивається стогоном з тлінної схованки духу, стаючи гаслом, що підніме таких як ми у останній бій проти світу.
Це кінець. Ти читатимеш ненадіслані мною листи і знатимеш про мене усе, окрім того, про що дійсно варто довідатися. І хоч на конверті написано твоє ім'я, ти ніколи не будеш впевнена, що я пишу до тебе, а не до темряви, що знайшла останній прихисток у твоїх очах.
сильно...
