«Що хмари ті – це ртуть, тоді ми ще не знали». – Юлія Бабак, зі збірки «Озії».
У хмарі пошук
Ми голови уверх задерли, прогнувши шиї і білки очиць, шукали щось у небі хмарнім. Кому ж бо що: хтось смугу сизу літака дитячих мрій, веселку хтось вчорашнього дощу травневого, що зникла геть у каламуті сірій, а інша пані, ковтнувши кави, шукала в хмарі морозива клубок. Крізь тьмяність пелени захмарних сяйв, шукав об’єкт невпізнаний в польоті Часу. Вона ж ласуючи цілунки свіжі із поглядом відкритим просила Вітер, аби прогнав геть хмари, бо ж бігати несухо в дощ паскудний – намокне ж декольте її емоцій жару. Котрась, в руках, що повні пестощів й уміння шалу, тримаючи катану, загрожувала жваво дурній хмарюзі. Хтось слухав “Tiamat” з альбому «Хмари», в-ві сні та в смутку вечорів зимових, чекаючи її з гондоли попід хмар. Вона ж ходила містом із маривом в очах, та більше ще таємною була, немов та хмарна височінь. І ртуті в ній не було ані трішки, і вабила не менше сонця, що поза хмар чекало на людину…
07.12. 09.16. автобус: Чортків – Тернопіль
Колись в автобусі Івано-франківськ-Калуш у мене теж писався образок "У черзі за милосердям",який і по сьогодні є одним з кращих зі всього що я написала.Так що з МУЗОЮ можна зустрітися і в автобусі.
Ярослав Дорожний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00