UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Дощ: Лелеки в полі - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Анатолійович, 07.12.2011 - 23:51
 У колгоспі жінки забували, що вони жінки, а не сільгоспмашини...  Могутньо написано!Скорботно!Низький уклін їм і Вам! 
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дійсно, колгоспниці на своїх плечах винесли всі негаразди, всі п"ятирічки, надбавши собі тільки болячок та мозолів... Дякую вам!
Леся Геник, 07.12.2011 - 19:26
За їхню жертовну долю,За вірність своєму селу, За молодість, віддану полю, За тиху терплячість незлу. І все ж, без лукавинки в слові, Як предківський звичай велів, Спасибі кажу своїй долі, Що виріс я в тому селі... ******** Хоч і не так багато пам"ятаю з того часу, буряково-колгоспного, але дозвольте схилити голову разом з Вами... 
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме тому і потрібні такі твори, щоб молодше покоління пізнавало свою минувшину не тільки з офіційних джерел.. Дякую за відгук!
Наталя Данилюк, 07.12.2011 - 19:10
Гірка доля нашого народу:не встигли бід панщини оговтатись,як нашому народу нове ярмо накинули-радянські колгоспи...Отак і доводилось від зорі до зорі за копійки мізерні спину гнути.У нас,на Прикарпатті,ще й примушували половину сіна віддавати колгоспу:тож людям доводилося ціле літо косити траву у горах,сушити її,а потім згрібати(іноді на кілька днів з ночівлею йшли обробляти поліг і ночували в горах).В декого вдома були по дві корови(дехто ще й бика тримав),уявляєте,скільки треба було накосити тієї трави,щоб половину державі віддати,а рештою цілу зиму власну худобу годувати...Звісно,тим,що народилися й ціле життя прожили в міських комуналках,цього не зрозуміти.Тому дехто ще й досі побивається за цими "золотими" часами "світлого" комунізму...  Гарна Ваша поема-зворушлива,правдива,щемлива... В ній-наша українська душа.  
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, у кожного регіону свої особливості були, а в цілому, скрізь була тяжка праця за мізерні копійки... Дякую за щирий відгук!
Валя Савелюк, 07.12.2011 - 17:07
оцінки забула... вже виправила забудькуватість свою... а білі хустки, пов*язані "молодичкою" -- знаю, знаю... бачу... справді схожі на лелек в полі полільниці наші... 
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На днях здав до друку збірку "Лелеки в полі".Є там фото буряківничої ланки біля кагату з буряками. Буду просити, щоб фото винесли на обкладинку... Валя Савелюк, 07.12.2011 - 17:03
от у цих ваших чотирьох фрагментах прекрасного майстерного поетичного твору -- історична епоха з життя українського народу -- колгоспна неволя, називається... колгоспне рабство... і долі наших бабусів і матерів, і наші долі. Мені це все знайомо не за образами і оповідями. тут моя мама і моє дитинство... знаю, що таке буряки цукрові "чистити", сидячи в полі в снігу... і що таке кукурудзу збирати на пні в мороз і вітер... все мамі помагала... і на фермі за неї робила -- після 7 класу, ціле літо, сама, поспіль з дорослими жінками, бо хату тато ставив, сам, а мама -- всю глиняну роботу -- сама... (після толоки, звичайно, ви знаєте, що таке толока...)і що таке хату поставити...і тільки любов і світло кохане розливається в серці, бо, попри все -- то була сім*я рідна, рідне село і затишне дитинство... прекрасна поема Ваша, бездоганно зроблено. Царство Небесне мамі Вашій, і моїй, і всім матерям українським, всьому люду нашому, що відійшов... в раю, мабуть, відпочивають... хоча... вони ж не вміють просто так собі час гаяти... байдикувати... і там "созідають"... 
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Задум цього твору у мене виник тоді, коли мама ще "бігала" на буряки, розриваючись між колгоспною і домашньою роботою. Сніданок на ходу,сапу на плече і навздогін за подругами....Написав, коли мама вже тяжко хворіла, та так і не наважився їй прочитати... Дякую Вам за співпереживання і розуміння... Віталій Назарук, 07.12.2011 - 15:51
Як добре, коли МАМА є і, як важко коли Її немає... Ми ж ЇЇ діти... Дякую, друже! Без батьків ми сироти...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На жаль, усі лелеки мої вже відлетіли у вирій...Сумно без них... і спогади, спогади... Тетяна Луківська, 07.12.2011 - 12:55
мабуть не знайти мені слів для захоплення. справжня поема про близьких і рідне село.ніжно щемливо, від душі. дякую. 
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І Вам щиро дякую на доброму слові!
Андрій Чернівець, 07.12.2011 - 12:47
 в України нині інші героїні - візажистки, гламуристки, стилістки і то в кращому випадку.
|
|
|
||||||||||||||||||||||
