Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: gudzyk: Оповідь про інтернат. Р. 2. - ВІРШ


gudzyk: Оповідь про інтернат. Р. 2. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




Оповідь про інтернат. Р. 2.

2. Михайло з’являється несподівано, ніби виростає з-під землі. Ти вже й не очікуєш на нього, ти поринаєш у якісь тривалі внутрішні монологи. І раптом озираєшся – ось вона, зустріч… Нагальні справи таки витягли мене з кімнати, і в місті, стоячи на тролейбусній зупинці, я побачив свого товариша. Михайло теж виявився пильним: трохи не з десяти метрів почав посміхатися й розмовляти зі мною. – І знаєш, – випалив він, наблизившись впритул, – я ледве не поїхав туди із знімальною групою… – Куди? – запитую дивуючись. – Хіба не чуєш? – крикнув телеоператор, – До твого інтернату!… В останню мить замінили… Відрядили на виставку. Михайлове повідомлення викликало в мене нервову посмішку. Одразу пригадалося, що 12 років свого життя – ще за Радянського Союзу – я пробув у закритому спецзакладі з красивою назвою “школа санаторного типу”. Там і навчали, і лікували. Ну, й виховували, звичайно. – Тобі пощастило, – кажу до товариша, – Навіть не сумнівайся… На виставці можна вино пити безкоштовно і пряники їсти до несхочу… А в інтернаті що? Каша та борщ… Ще й погана криміногенна ситуація довкола: трупи, маніяки і таке інше. Мишко реготнув: – От меле й засипає! Та ти, певно, злочинців і в вічі не бачив! – Зате чув, як вони стукають у вікно, – іронізую, – І це ще не все! Вихователька з паралельного класу казала, що на алеї поблизу інтернату бачили “снігову людину”. Мишко сплеснув руками: – Господи, я вже жалкую, що не поїхав! За цим типом увесь світ бігає, кореспонденти летять хтозна-куди… А він тут під боком! І мовчить, не озивається!… Завтра ж буду вимагати відрядження!… – Чуєш? – студент змінив інтонацію, – Може, то якийсь дурень маску кінг-конга надягнув? Я намагався не сміятися, але марно. Зареготав так, що пасажири на зупинці почали сіпатися. – Вразив ти мене, – весело мовив товариш по хвилі, – Ану ще розкажи щось про інтернат… Наша розмова набувала звичних форм. З тією різницею, що Михайло відмовився від своєї, сказати б, вступної частини і майже одразу передав слово мені. Я не став довго думати й запропонував товаришеві випадок, який нібито мав підтвердити мої слова про розгул злочинності в районі інтернату: – З достовірних джерел стало відомо, що колись у нас на географічному майданчику відбулася бандитська розбірка… Здоровенні мужики в товстих кожухах пів-години борсалися в снігу. Потім в оглядове віконце показували посвідчення майорів КДБ і вимагали, щоб їх пустили переночувати. Але наші чергові виявилися не в тім’я биті – дверей не відчинили і змусили непроханих гостей розійтися… Михайло пильно поглянув на мене й запитав: – То виходить, сам ти не бачив?… І ми голосно зареготали. Якусь мить не було чути гуркоту машин. Я обійняв свого друга, щоб не впасти. А він, втрачаючи контроль над собою, заліз рукою до моєї кишені. Люди на зупинці оглядали нас і, напевно, думали, що двоє п’яниць набралися, не очікуючи вечора. Звичайно, задля сміху я змалював події на географічному майданчику в перекрученому вигляді. Насправді тоді зійшлися міліціонер та злочинець. І билися не на життя – на смерть. Аж нарешті вуркаган завдав удару ножем і накивав п’ятами. Закривавленому правоохоронцеві, ясна річ, довелося звернутися по допомогу – до наших чергових. Але вони виявилися такими наляканими, що не подивилися ні на поранення, ні на посвідчення. І бідолаха був змушений самостійно добиратися до свого відділку. – Сам не бачив… – чи то кричав, чи то гарчав я, – Це трапилось у вихідний день… Я почувався на сьомому небі від щастя, бо завжди дуже радію, якщо доводжу когось до істеричного реготу. А Мишко просто плакав від сміху. І його сльози могли вільно текти по руці – до моєї кишені. Прийшовши до тями, я вирішив розвинути успіх, якого досяг несподівано. І наступна оповідь мала бути ще цікавішою… – Інтернат, – кажу, – взагалі дуже дивний заклад. – Мабуть, – посміхається Михайло, – Оточення зобов’язує. Обіймаю друга за плечі: – Є ще кілька моментів… Ось, наприклад… Уяви, біля дошки стоїть учителька… Уявив? – Так, – каже Михайло, заплющуючи очі, – Вона гарненька? – Гарненька, – відповідаю, – але в білому халаті… Телевізійник підняв вії й подивився так, ніби почув щось двозначне. Я не дав йому опам’ятатися: – Уяви виховательку, яка розповідає дітям про Леніна, яка говорить про загрозу з боку Америки і яка закликає до пильності… Ну, що?… Вона теж у білому халаті… Уявляй далі… Шкільна лінійка: гудуть горни, б’ють барабани, ти йдеш рапортувати і зупиняєшся перед піонервожатою… Вона з червоним галстуком, зі значком… І… Правильно! У білому халаті!… Словом, усі співробітники там – у білих халатах… Тепер уже Мишко обійняв мене. Криво посміхаючись, він запитав: – Бідолашний, як ти туди потрапив? Це ж справжнісіньке “біле братство”… – Звичайно, не сам, – відповідаю, – Комісія спрямувала… Попитали, скільки буде “1+1”, і віддразу накатали дуже поважну “бомагу”… Я пригадав свій діагноз і зупинився... Власне, я хотів розповісти, що співробітники інтернату надягали ще й марлеві пов’язки на роти – під час карантину. Але Михайло своїми репліками збив мене з пантелику і спрямував розмову в інше русло. – Слухай, – сказав товариш по хвилі, – Мене до кісток пройняла постать гарненької наставниці в білому халаті… Вона, напевно, дуже виокремлюється на тлі учнівської маси, є якоюсь високою і майже недосяжною… Я поглянув на Мишка й весело прокричав: – Знаю, що тобі від неї треба!… Але попереджаю, ти й не уявляєш, до чого хочеш наблизитися… Вона ні з ким не буде доброю й лагідною… Товариш за словом до кишені не поліз. – Ось хто в нас знавець! – випалив він, киваючи в мій бік, – Певно, в інтернаті часу не гаяв… Вивчав своїх учительок та виховательок. – А як же! – відповідаю весело, – Тому й хочу тебе застерегти. – Ну, що вони? Порушників дисципліни зі спальні на коридор виганяють? – сміється Михайло, – У піонерському таборі я це теж проходив… Дуже страшно! Розводжу руками: – Страшно… А знаєш, якою буває інтернатівська наставниця, коли медична стерильність поєднується в ній з ідеологічною чистотою? – А-а, – регоче товариш, – зрозуміло: отримав двійку – іди під трибунал!… Або підеш на консиліум… – Тобі добре знущатися, – кажу весело, – У таборі ти страждав недовго… І в школі після занять тебе ніхто не затримував. Третя або четверта година дня – ти вже вдома… А в інтернаті знаєш, скільки треба ночувати? – Від понеділка до п’ятниці… Спочатку було, навіть, до суботи… І ці білі халати переслідують тебе постійно, щогодинно і щохвилинно… І ти готовий до будь-яких принижень, щоб лише не потрапити під трибунал чи ще кудись… Ось послухай, розкажу тобі про випадок, коли я теж відчув, що стояти голим на коридорі – це не найгірша процедура… – Ні, – раптом сказав Мишко, зиркнувши на годинник, – Мені треба бігти… Вибач… Уже, напевно, апаратуру підвезли… Поговоримо іншим разом… І він швидко зник у своєму напрямку. Залишившись на тролейбусній зупинці, я відчув, як десь у глибині душі наростає невдоволення – і наростає нібито всупереч моїй волі. Власне, для образи не було жодних підстав. Зустрілися ми випадково. Отже, й розійтися мали дуже швидко. Можливо, Михайло прискорив процес, але він завжди відходить раніше, ніж я того бажаю. У нього ж справи, у нього ж робота. “А ти гадаєш, що телеоператор на зйомку побіг? – заговорив зі мною хтось невидимий, – Наївний!… Він пішов, бо хотів здихатися тебе! Він пішов, бо ти йому набрид! Він пішов, бо з тобою нічого церемонитися!…” І я не зміг подолати свої сумніви, не зміг опанувати свої внутрішні стихії. “Мене обірвали на пів-слові, мені зіпсували свято зреалізованості” – ця іскра породила велике полум’я. І, сівши, врешті-решт, до тролейбусу, я кілька разів ловив себе на тому, що продовжую розмовляти з Михайлом, що продовжую розповідати йому про інтернат.

ID: 297314
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.12.2011 09:07:51
© дата внесення змiн: 02.12.2011 09:07:51
автор: gudzyk

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (785)
В тому числі авторами сайту (14) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Ізоляція
Данило Київський: - Самозбереження :22:
Знайти несловникові синоніми до слова:  ковач
: - коваль
Синонім до слова:  Любов
Г. Орел: - Туга Душі за досконалістю.
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Г. Орел: - Власницький інстинкт
Синонім до слова:  Еволюція
Г. Орел: - Поступовність
Синонім до слова:  Ізоляція
Г. Орел: - Відділення, "Хата скраю".
Синонім до слова:  Еволюція
Г. Орел: - Відділення, "Хата скраю"
Синонім до слова:  Еволюція
Genyk: - Тримання удару
Синонім до слова:  Ізоляція
Genyk: - Виокремлення
Синонім до слова:  Ізоляція
Максим Тарасівський: - Синя ізолєнта
Знайти несловникові синоніми до слова:  Еволюція
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ізоляція
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
boroda-64: - асясяй
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Світлана Крижановська: - Нервотрус
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Світлана Крижановська: - Серценеспокій
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Світлана Крижановська: - Злинці
Синонім до слова:  Любов
мышь: - Дихання, вічність, дар божий
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
dashavsky: - Душевна млість. :(
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Ооооо: - Дурощі.
Синонім до слова:  Любов
Юхниця Євген: - Сяйність, радісність, вітальність
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ревнощі, ревнувати
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
Sin el mar: - Сонячність
Синонім до слова:  Любов
dashavsky: - ТЕПЛО ДУШІ. :019:
Синонім до слова:  Любов
Svitlana_Belyakova: - Не підвладне почуття...
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Дикар, брукняк
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Галечка, рінь, градівка, лобак
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Наметень, кругляк
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Глиба
Синонім до слова:  Самозаймання
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): - самоспалах
Синонім до слова:  Заводити(включати автівку)
Пантелій Любченко: - Задрандулити.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Любов
Ооооо: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Ооооо: - Любов
Синонім до слова:  Художник
Svitlana_Belyakova: - Творець
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Зоя Енеївна: - Крайня частина(чогось).
Нові твори