Біль у серці щораз відчуваю,
Як минуле вертаю з імли.
Й з гіркотою себе запитаю
Чи жили ми щасливо коли?
Навесні пам’ятаю орали,
Трактори наче бджоли гули.
Ми картоплю гнилу вибирали,
І від того щасливі були.
Горобців на обід полювали,
Голод був, та ми якось жили,
А дорослі вождів прославляли
І клялись, що щасливі були.
Потайком колоски підбирали
На плиті кукурудзу пекли
Та ми кращої долі й не знали
То ж здавалось щасливі були.
«Рідна» партія до комунізму
Нас вела ми покірливо йшли,
А жили за парканом залізним.
Ну хіба ж не щасливі були?
Ворогів ми вбачали усюди,
Та по іншому жить не могли
Слово мовить боялися люди
Оце так ми щасливі були.
Ось діждали в житті перелому.
З дуру думали –це вже едем.
Тепер буде усе по другому,
-То хіба ж це ми зараз живем?
Різні згадки з думок виринають.
Повертають минуле з імли,
А літа все минають, минають.
То коли ж ми щасливі були?
Отак воно і було..... В 32-му бабуся трьох дітей поховала.... Потім діда забрали за одну фразу... З табору не повернувся... Як вони всю сім'ю не зжерли?...Куди приклеїти їхню реабілітацію?... В 47 році - знову голод.. Гнилий буряк був щастям..... Не розумію, як вижили...... Якісь ми прокляті..... Дуже дякую за вірш!!!!!! Щоб будувати майбутнє, треба пам'ятати минуле......
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
(Щоб будувати майбутнє, треба пам'ятати минуле..) Золоті Ваші слова!
Дуже радію з того, що Ви знайомитесь з моїми творами. Спасибі Вам.
Чудово! Це те, що мені ніяк не вдавалося висловити.
Неважливо, в яких умовах живе людина. Важливо те, що в неї в душі. І якщо вона світиться внутрішнім сяйвом, то ніщо не зламає її щастя.
