Моринці! Одеська залізниця.
Полустанок в лоні лісосмуг.
Вже мені в вагоні не сидиться,
Спрагло роззираюся навкруг.
Ще в дитинстві, пасучи корову,
До "чавунки" з друзями ходив.
На зорі і в сутінь вечорову
Чув, як тишу будять поїзди.
Гуркотіли мимо паровози,
Дим густий низався на гілля.
Дивний сплав поезії і прози -
Аж стогнала в захваті земля!
Сивий сум Козацької могили
Знов щемкі пробуджує думки:
Це сюди ми з мамою ходили
Проривать цукрові буряки!
Господи! З яких далеких далей
Я сюди душею повертав.
До найменших спогадів -деталей
Світ оцей в собі запам"ятав.
Безкінечно, невимовно скучив
В гамірливій круговерті днів
За стежками в соняхах квітучих,
Між густих, вусатих ячменів.
Ось, нарешті, на горбочку хата
Самотою журиться в саду.
Радосте моя! Не спочивати -
Сповідатись я до тебе йду!
Повернення до рідної домівки-це завжди такий щем,радість і хвилювання!..
Радосте моя! Не спочивати -
Сповідатись я до тебе йду!-дійсно вертаємось на рідний поріг,як на душевну сповідь... Прекрасний вірш-щирий,глибокий і чуттєвий!
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В кожного з нас, мабуть, спомин про рідний дім викликає і щем і радість... Щиро дякую!
Кожен з нас має той куточок рідної землі, куди подумки вертає все своє життя.
