Можливо колись я Тобі розповім,
Як я відкривала листи Твої рвучко...
Як прагнула їх, і до них, і мерщій,
І брались за відповідь аркуш та ручка.
Можливо колись, я Тобі розповім
Як я на вірші Твої спрагло чекала:
Про творчість, про біль, про кохання і дім,
Про тих, хто є поруч,
й кого вже не стало.
Можливо колись я Тобі розповім
Чому нам так легко і щедро писалось,
Чому наші вірші у долі вплітались,
Як квітнула усмішка в серці моїм
І як весняніло тоді все навколо...
Можливо колись я про це розповім.
Можливо колись...
А можливо ніколи...
У Вас дуже красива і вдумлива лірика. Рада знайомству з Вашою творчістю
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, що вдумливо читаєте!!!
Зазвичай, коли заходять на сторінку автора "тикають пальцем" туди, де найбільша цифра "доданого в обране".
Вам пощастило - цей вірш ніким не був узятий в обране, але я щиро вважаю його одним із найбільш вдалих і улюблених у себе.
Дякую Вам за інтуіцію!!!
Можливо, колись та повернеться мить,
І сонце весняним промінням засяє...
І вірш його знов кришталем задзвенить...
Про твої почуття, мабуть,ВІН і не знає?
З повагою до поетичного таланту, Дмитро Юнак
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...та все він знає...
Дякую Вам за поетичний відгук!