ява одинадцята
СВАТАННЯ
Кобзар
Спечи менi, доле, хлiба
З ярої муки,
Зашлю сватiв до дiвчини
Просить рушники.
Пiшли свати, пани-брати,
По битому шляху,
Благослови, сива доле,
Жениха-невдаху.
Увійшли свати до хати
Та й стали казати:
- У вас товар - у нас купець,
Будем торгувати...
Ввiйшли свати, рядком сiли
На дубовiй лавi,
Одказала сватам мати,
Що не бути справі.
Ввiйшли свати, рядком сiли
Попiд образами,
Умилася дівчинонька
Дрiбними сльозами.
...Як вертали манiвцями,
Бо була причина,
Заплакала, затужила
Молода дiвчина:
- Не захтiла мене, мати,
За люба оддати,
То прийдеться тобi скоро
Мене наряджати.
То прийдеться тобi, мати,
Рушники в'язати,
Тим сватам, що будуть яму
На мене копати.
А як буду, стара мати,
У трунi лежати -
Не забудь весiльну хустку
Менi в руки дати.
Ой, мати, мати,
Як тяжко вмирати,
А ще тяжче без любого
Вiку вiкувати...
...Немов свахи весiльні мливо,
Не поспiшаючи, дбайливо
(...нехай подихає мука,
то буде пІдмолодь пухка`...)
Пересiвають терпеливо
Проз найгустiше в свiтi сито,
На коровай щоб замiсити, -
То з неба так чиясь рука
Вже третiй день од ряду сiє
Свою дрiбнесеньку сльоту
На ризу саду золоту.
Крiзь шибку дивиться Марiя
На ту осiнню сумоту:
Марiя
...Вже он-де лущаться, тьмянiють
На банях осенi хрести...
Три наче постатi темнiють –
До двору?..
З хлiбом?!
СтаростИ!!.
Кобзар
Ввiйшли.
Кочубеїха
Марiє, вийди в сiни!
Кобзар
Марiя й вийшла, як чудна`.
Наразі стала, мов камiнна,
А потiм впала на колiна,
Немов пiдкошена вона.
О-о-о... Щиро так молитись вмiють
Лиш непорочнiї вуста!..
Марiя
Маріє, Дiво Пресвята!
Не одкаснися од Марiї...
Молю! Благаю! Божа Мати,
Ти маєш все про мене знати -
Як завинила в чiм, прости!
Та заступись! Та захисти!
Це од Iвана старости!..
Нехай їм не одкаже мати,
А рушники велить подати!
Поститись буду всi пости
I Твого Сина прославляти...
О Богородице, ввiряю
До рук твоїх мою судьбу -
Почуй покiрную рабу,
Спаси i заслони - благаю!..
Кобзар
Та -
Вмовкли голоси в свiтлицi.
Марiя скочила з колiн -
Вчинились дверi, впав заслiн, -
Чи, може, сон жахливий сниться?.. -
Без рушникiв пiшли свати...
Марiя
(розпачливо)
За вiщо?
Го-о-осподи святий...
(Невдозi Марiя, немов сновида, входить із сiней,
безтямно дивиться на Кочубеїху)
Марiя
Катувко! Що ви наробили?
За що Марiю погубили?!
Чого впилися, мов упир,
I долю, як горня, розбили?
Немилосердні, чим же я
Так перед вами завинила?
Для вас дорогшi забобони
За рiдну доньку?! Знайте ж бо -
Я буду з ним i без закону!
(Хоче вийти з хати,
але Кочубеїха кидається до дверей)
Марiя
Зiйдіть з дороги, мамо, геть...
Iз двох їдне:
Iван чи смерть!
(Простоволоса i в однiй сукнi
Марiя нерухомо стоїть у саду.
Туди ж сатаною влiтає Кочубеїха,
вона розгнiвана, аж червона.)
Кочубеїха
Я бачу, дiвко, ти здурiла!
Чи обпилася дурману?
А чи на тебе злу ману
Нечиста напустила сила?!
Та лiпше б я лягла в труну
В той день, коли тебе вродила!
Таке верзеш, немов на муках!
Та лiпше б я тебе, гадюко,
У першiй купелi втопила,
Чи в сповиточку задушила!
Ти бач, якi пiшли дiла?
Оце-то, Любко, дожила!..
Марiя
(над силу)
Чи добрим побитом, чи злим,
А буду, мамо, я за ним.
Як нi - то тут i посивІю,
Навiк зостануся в дiвках.
Хрестом, що ось ношу на шиї,
Заприсягнусь, що буде так.
I навіть не дивіться косо -
Чи вiн мою розпустить косу,
А чи залишиться вона
Заплетена. I сивина
Її прикрасить, як вiнець.
Люблю Мазепу - i кiнець!
Люблю без тями i без краю,
Люблю його, люблю, кохаю!
Без нього сохну i вмираю,
Як гине квiтка без води.
Благословіть щасливу долю,
А коли хочете бiди -
То прокляніть. З лихої волi
Не скоро прийде вiн сюди.
Та зважте, що ми з вами, мамо,
Вiднинi станем ворогами:
Я буду плакати ввесь вiк
На те, що ви мене вродили
У той лихий проклятий рiк,
I хоч красою надiлили
Та безталанною зробили...
Кочубеїха
Це ж встид який! А грiх од Бога!
Та й од людей великий страм!
Дочку за сивого, старого,
Отця хрещеного - не дам!
Марiя
(над силу)
Не оддасте? - пiду сама:
Без нього все менi тюрма.
Кочубеїха
Пiдеш сама?! I то посмiєш
Отак зневажити свiй рiд?..
Ти збожеволiла, Марiє!
Отямся! Вiн же сивий дiд!
(руки в боки i голосно регоче.
Крiзь смiх.)
Нащо йому таку жону? -
Хай лiпше вибира` труну!
(уважно приглядається до Марiї)
Чи вiн тебе причарував?..
Давно казали добрi люди,
Що вмiє напускать полуди
Й варить питво` з вiдьомських трав...
Навчився у ляхiв спокусiв
Той чорнокнижник сивовусий!
Цур-пек йому! Перехрестись!
Молися Богу i постись...
(грiзно)
То ти одкинешся од нього?!
Марiя
Хутчiй розстануся з життям.
Кочубеїха
Чом ти не вмерла ще дитям!
Договорились у садочку –
Дурна, ще й потурала вам!
Та швидше я позбудусь дОчки,
А за Мазепу не оддам
На втiху й радiсть ворогам!
Тебе ж роздягну до сорочки
I зачинятиму в льоху!..
Кобзар
В отвiт нi слова. Певно мовчки
Молилась Богу й жениху…
Кочубеїха
...То ти одкинешся од нього,
Чи ми - навiки вороги?!
Марiя
Я вже про те сказала, мамо...
Кочубеїха
Чекай же, приведуть до тями
Тебе в конюшнi батоги!
Я швидко заладнаю справу,
Й на вас обох знайду управу!..
Заміж оддавати - то ще не любов, то вже до гендлю ближче...
А взагалі-то попри різницю в літах любов справді можлива. То я писала, оцінюючи, як би то сказати, з точки зору пересічного обивателя, особливо тещі... Насправді ж сама я по цей бік - де Мазепа і Мотря.
Дуже сподобалося, де про мливо і сльоту - таке незвичне порівняння, і разом з тим доречне - бо ж про сватання мова.
А Кочубеїху зрозуміти можна - навіть якщо відкинути її властолюбство і користь: далеко не кожна мати - навіть і зараз - погодиться прийняти за зятя свого однолітка чи майже однолітка Та ще ж і Мотря яка молоденька ("що воно, дурненьке, знає про любов у таких літах?" 17 - то ж навіть не 25...) А й час тоді був який - дійсно ганьби боялися, мало того, що така різниця у віці, то ще й хрещений батько... От так і випліталися їхні долі...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
у Кочубеїхи були свої амбітні державницькі, скажімо так, плани... у результаті, вона, як і російська баба з відомої казки про золоту рибку - втратила усе, що мала: і чоловіка, якого за наказом Петра страчено було (донос Кочубея на Мазепу - історики з великою долею вірогідності вважають "продуктом" помсти саме Кочубеїхи Мазепі - вона сподівалася, що Мазепу стратять чи одправлять до сибіру, а Василь Кочубей(сіксот царя і доносчик) стане Гетьманом України, ну а Любов Федорівна відповідно Гетьманшею - практично - Гетьманом...). втратила дочку Мотрю (я її перейменувала в Марію, ну до мене її перейменував Пушкін - але він перебрехав цю історію про "гетмана-злодєя") і все майно втратила - багатства... залишилася біля розбитого корита... потім цар їй дещо повернув - але... мало в тому вже радості, либонь, було...
то отже - не варто "пережимати" гайки ні з ким у стосунках - бо можна зірвати різьбу - і тоді уже все зламається і назавжди - так і вийшло...
яка любов у таких літах? - ну, тоді оддавали молодих жінок за багатих у літах... по друге - попри таку відстань у літах можлива сама ніжна прекрасна і правдива любов - і душевна близькість... що ми знаємо про наші літа - справжні наші роки-віки?... врешті - людина має право обирати собі своє - тим паче пару... так я думаю, пані Анно...
дякую Вам за цікаві розмови наші...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сватався Гетьман до Матрі, хоча знав, що з того нічого не вийде... він усе знав, а Иотря знала тільки одне - любимося-то маємо бути разом... попри все... максималізм юності....
Важко матерям таку любов зрозуміти, хоча і самі молодими були. Що не кажіть, але й для нас то не зовсім звична справа.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я зрозуміла б... тричі пояснила б, чим це погано, а далі сказала б: твоя воля свята... бо тільки любов природно зв"язує людей в "один віник"... і вона завжди права -- якщо любов... там далі побачите, що з цього приводу -- в смислі, "що є любов" думає Марія -- серйозна балачка буде попереду з Черницею...
радію, що ви стійко продовжуєте читати "Кочубеївну", дай Вам Бог сили, а твір -- насолоди...
Ого! Які пристрасті!
Кочубеїха і Кочубеївна одна одної варті...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
як причина і наслідок... але Кочубеїха могла ж бути мудрішою, зятятість її всім боком вийде -- і їй же самій... сила волі в неї могутня, але мета достойною, мабуть, не була, тому "небо прихильно не допомогло"... а Мотря -- люблю, і все тут... любила справді, але, хоч і в маму вдалася, але надто іще була молоденька, як берізка-підліток... не вистояла проти такого буревію...
Люблю Мазепу -- i кiнець!
Люблю без тями i без краю,
Люблю його, люблю, кохаю!
Без нього сохну i вмираю,
Як гине квiтка без води. --ох,і вперта ж Мотря! А Кочубеїха стара ще впертіша,мабуть...Ух,які пристрасті розгорілися,яке протистояння характерів!-браво Вам,що так яскраво(з такою експресією!)змалювали ці два жіночі характери!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Марія у своєму першому монолозі сказала вже "...та недаремно ж бо своєю
дочкою зве вона мене..." -- характерами одна одної варті... (я називаю потаємно Марію -- малою Кочубеїхою) але Кочубеїха, якби не була такою затятою, мала б послабити натиск, мати ж... але вона не відступиться -- ні від свого властолюбства, ні від своїх намірів... чим і погубить всіх -- і себе, але сама -- виживе... це з-поза рамок цього сюжету... якби я писала "Гетьмана", то Кочубеїха була б там однією з основних персонажів...
дякую вам, чекаю вас..
а українська лайка -- то є окремий вид творчості -- образно лаємося, якщо вже до того доходить... матюки -- то занадто примітивне і чуже... у мене колись був цілий том з висловами лайливими нашими -- краще будь яких анекдотів -- дошкульно, оригінально і в жодному разі не брутально свваримося... матюки -- то культура пещерної зграї... до нас вони потрапили разом із окупаційним військом... а прокльони українські -- і смішні і виключно трагічні, але й ліричні... Кочубеїха майстерно володіє мистецтвом лайки... отака вона...
Та ще ж і Мотря яка молоденька ("що воно, дурненьке, знає про любов у таких літах?" 17 - то ж навіть не 25...) А й час тоді був який - дійсно ганьби боялися, мало того, що така різниця у віці, то ще й хрещений батько... От так і випліталися їхні долі...
