Як археолог геть брудний від пилу
Ти крок за кроком всю мене обмацав.
Ось шар тонкий – я тут була щаслива,
А ось у цьому зводила палаци.
Копай ще глибше. Далі будуть вальси
І той, що найгарніший в Мендельсона.
Шкода... як потемніла вже тераса
Де всі сніданки лиш на дві персони.
Копай, копай, бо ще ж не все відрито.
В оцім тунелі є найцікавіше.
Он схованка. Там не хотілось жити
Траплялося. Та це я так, між іншим.
А он ліхтарик із розбитим скельцем,
Бо темряви жахалася з малечку.
Ось фото на шматки - не знаю де це.
Мабуть, тоді як планувала втечу.
Ну як тобі блукати в коридорах
Де вицвілі портрети, як примари?
Тут все сильніше в очі ріже порох
І задощити обіцяють хмари.
Ну что ж, идейно стих выдержан. Ирония и самоирония - всё на месте. Хорошо. В жизни так и бывает. Есть истории, которые никак не хотят быть раскрытыми, предпочитая полумрак забвения и тайны. И есть истории, которые очень хотят быть раскрытыми, потому что детский их страх перед темнотой никуда не делся со временем.
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мабуть один із самих оригінальних віршів прочитаних мною за останній час... маю надію що твій археолог професіонал і проводячи розкопки не порушить знайдені артефакти і тим самим не завдасть тобі болю а просто вивчить помилки минулого на благо ваших подальших стосунків
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Взагалі, останнім часом якісь дивні вірші пишуться. Сама вже їх боюсь. Просто, коли на душі і в думках хаос, то мабуть закономірно. А скільки ще таких яких і публікувати рука не підіймається... Щодо Археолога, то він уже давно "підірвався на міні" яку сам же і розкопав (жартую)
знаєш, другий рядок звучить неприємно - це мені так здалося... а далі читала - гарно! і ще - здається, правильно наголошувати "змАлечку"?
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цей вірш взагалі якийсь інший, не такий як всі мною раніше написані. Довго не хотіла його ставити сюди, бо він для мене самої якийсь дивний. Щодо другого рядка, то для мене він як підсилювач тих емоцій, які хотілось виразити віршем. Просто не дуже приємне відчуття, коли в тобі риються і "обмацують"... Звідси і образ археолога...