коли я пишу про тебе,
острови приручають самотніх,
стаючи надто людними.
і випадають рядки роздратовані,
дряпаючи твою поштову скриню.
жовтень посміхається з шпальт ранковим снігом,
від тепла сподівань скло вичавлює скупі сльози,-
безглуздо просити у нього тепла.
світло падає на волосся твоє, наче руки засмаглі,
запізнілі втечі осявають спокоєм сутінковим... і все.
срібло гріється простирадлом холодної шкіри,
креслить рухи твої надповільні і змерзлі
коли ти пишеш листи в інше місто,
захлинаючись змістом... про осінь.
символами тимчасовості здіймаються в ніч поцілунки,
голос шліфує натхнення і котиться в келих.
пливе мій корабель вздовж тижня твого,
поїдачи брудні прапори надії.
коли я пишу про тебе,
цей жовтень вигадує собі вічність,
залишаючись натяком на нас.
і випадають рядки роздратовані,
дряпаючи твою поштову скриню
дяка,заа
