Плющить дощу краплиста хлюпінь
Під грімкотливий шал небес.
Палких чуттів живлющий струмінь
В душі, зростаючи, воскрес.
Вогнистих віч трагічна сповідь
Спиняє в постуку серця.
Та ненароком погляд ловить
Гримасну зболеність лиця.
Словесну далеч вух оглухлих
Громи не в змозі осягти.
Пливе сльоза з очей припухлих
На павутині німоти.
Краси безжальна нарочитість
Вдаряє болем неземним
І вся природи урочистість
Повита видивом сумним.
Усе від Бога, все, як треба.
І тільки голос, тільки слух
Колись давно по волі неба
В утробі матері потух.
Весь світ - в очах, в розмовах пальців,
Гіркий на смак, немов полин.
Німий язик протуберанців,
Нечутний блискавки розклин.
І важко жити в безнадії -
В недуги просвітку нема.
Свої тяжкі, пекучі мрії
Несе в душі глухоніма...
Коли ми втрачаємо здатність відчувати світ за допомогою якогось певного органу чуття, наприклад: слуху, ми починаємо цінити зовсім інші речі, дивитися на світ по-іншому, сприймати те, чого звичайні люди не помічають....
як вільно, просто, впевнено, сміливо і оригінально вправляєтеся зо словами, матеріалом, яким володієте досконало... це окремий, особливий дар, як на мою думку... майстерність, відточеність... -- приваблюєте...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сумно.. мені здається, що людина, яка втратила слух від народження, просто по іншому сприймає світ, чує, те, що не чуємо ми, я не думаю, що їй сумно, вона просто інша й водночас така ж як ми. А відчуття внутрішнього затишку й щастя не повязане з фізичновадовістю. Особисто знаю родину колясочників щасливих у взаєморозумінні, що подасть приклад багатьом здоровим людям які невдоволені.. просто невдоволені"по життю"
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я не вважаю таких людей слабкими. Їх життя примушує бути сильними, подібних прикладів багато. Дякую за коментар.
