Між нами неначе моря оповиті туманами,
Ми просто повільно стираємося з реальності,
Ми як камертони відтворюємо тональності
І звуки в собі залишаємо, звісно, ранами.
Думки натщесерце - як ліки - лише за рецептами
І місця не буде у жодному із літописів,
І сили не буде хоч трохи іще боротися,
Щоб битися в небо руками у кров обдертими.
Міста у бруківці: закуті, німі, ув"язнені.
Небажаний спокій так тисне. Тріщать фундаменти.
А час непомітно лягає в старі пергаменти.
Ми ніби далеко, та руки у нас прив"язані.
БАДЬОРОГО РАНКУ І ВДАЛОГО ДНЯ!!!
Прокинулась, дощ накрапає, стукає в шибки. Невже це насправді уже прийшла холодна непривітна осінь? Мені більш до вподоби осінь золота...
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кажуть, що стислість - сестра таланту. Але іноді стислість - це скупість на слова і на почуття. Наприклад: є спокійний врівноважений струмок, а є бурхлива річка... Як на мене, річка глибща і більш таємнича. Хоча й струмок часто вражає своєю кришталевою чистотою... А ще зі струмочка народжується річка... Тобі вибирати - КИМ саме бути у твоїх віршах...
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
=)
у мене так часто змінюються бажання і настрій, що я і річка і струмок по кілька разів на день)
Сподобалось. Сильно і стильно. Ти в цьому вірші як трибун. Здивована, що такі довгі речення і почуття глибші, ніж раніше. Навіть якщо почуття вигадані, картинка вимальовується реалістична....
Хотіла тебе запитати: "Чим відрізняеється оцінка поета і оцінка читача?"
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Олю!
Я раніше часто писав довгими реченнями)
Оцінка - від чийого імені ви оцінюєте вірш - від імені читача, чи поета, або ж Ви і читач і поет одночасно)