Безсиле спостереження повільного відмирання дерева життя, окремих його життєдайних гілок. Відмираючі гілки дерева хотіли б потішити світ своїми плодами, не гіршими, аніж плоди інших гілок. Але щороку стає все менше бруньок, листя, плодів. І жоден садівник, на превеликий жаль і Дерева, і знавця Флори, не може оздоровити відмираючі гілки. І саме через них, у великому різноманітному саду, дерево відчуває себе немов би в пустелі. Поза густим лісом саванни, де кожне листя – це цілюще слово. Відмерлі гілки Дерева, створюючи ореол пустелі навколо нього, яка нічним сипучим та холодним вітром погрожує своїм подальшим розширенням зі своєю невід’ємною супутницею – самотністю. З кожним роком все більше опадає листя з тих обділених Долею гілок, назавжди. А можливо, це таке покарання всемогутньої Долі, яка не завжди відповідає Великій Справедливості. Дерево розуміє, що це листя та майбутні плоди – втрачені для нього, як і те, що їхня втрата обумовлює частину майбутньої самотності, яка може стати і визначальною умовою його подальшого існування. Втрата листя, плодів, відмирання гілок дає чітко зрозуміти, що до Дерева вже не прийдуть деякі його плодозбирачі. А перспектива цієї самотності збільшує наростаючі та незворотні процеси відмирання Дерева. І немає порятунку в цьому замкнутому колі... Дереву не можуть допомогти ні теплі життєдайні промені великого Сонця, ні молодий син Стихії-Вітру – приємний Вітерець, ні син іншої стихії Природи – поживний Дощик. Не допомагає також і досвід, уміння, знання і любов садівника. Все марно...
Березень 2008 р.
то перебільшення!
