життя коротке, любов теж не вічна,
все зламається, зійде з доріг.
зникне все - незнайоме і звичне,
вийдуть ріки й моря з берегів.
над планетами зникнуть страждання,
та й життя там зникне на жаль...
залишаться галактик зітхання
і самотня тужлива печаль.
десь подінеться плач серед ночі,
сміх дівчат, клекіт вільних птахів,
зникнуть враз всі розмови до ночі
серед вічних космічних вітрів.
і поринуть у всесвіт безмежний
безглузді розмови, образи пусті,
зруйнована врешті та клятая вежа,
що так заважала нам згоди дійти.
на цьому скінчиться життя на планеті,
що звалась блакитною нами колись,
не купиш життя тут за срібні монети,
дерев не побачиш, що к зіркам знялись.
назавжди зникне в хаосі такому
твоє кохання, що жило віки,
не знайдеш більше шлях додому,
бо стерлась стежка не протоптана ніким.
лиш в згадках оживе тепер планета,
у снах дитячих, може, буде жить.
тож дій тепер! розплутай всі тенета,
й до щастя вирушай, що в полі майорить.
життя коротке, любов теж не вічна.
ми лиш раби. безглузді й німі.
цінуй нове та не зраджуй вже звичне.
лови кожну мить. її пий, нею живи.
