...Чорні думки, темні віконні брами, дихає біль темрявою гітарних струн, звуки душі рвуться на волю, розірвані пута силою думки, старезні двері скриплять завісами, неначе гра електрогітари.
На письмовому столі мовчить натхнення, сумно дивлячись на бездарно написаний автором вірш.Списаний лист паперу мерехтить каракулями-значками свого власника,- недовідчутими емоціями, запозиченими почуттями, чужими словами, власним страхом перед невідомістю.
По шибці віконного скла хтось або щось проводить морозною рукою. Невидимий ворог зазирає крізь вікно просто у душу. Ти ще не готовий. Не готовий битися за свій ідеал. Ти ще перебуваєш у стані невагомості, балансуєш між проваллям і твердинею. Чи довго ти так зможеш?..
Стіни кімнати звужуються, затискують тебе між собою у рівнянні з п’ятьма відомими, вичавлюють із тебе черговий рядок Геніальності. Ти не можеш не писати, адже рівняння і є твоєю сутністю.
Стіна навколо письмового столу, стіна навколо кімнати, стіна навколо будинку, школи, роботи, міста і навіть стіна довкола коханої людини. Довкола стіна, стіна довкола всього вичавлює із тебе по краплині твою Геніальність.
Хай живе Література, але нехай тоді помре Геній!
P/S: дати написання не пам'ятаю, але цей твір для мене не втратив актуальності і на сьогодні. Знаю лишень, що написаний він 2009 року
