Реальність....я не хотіла до неї повертатись, вона жорстока, одноманітна, черства, в ній немає світла, а тіні ходять самі по собі, в ній байдужість.
Я не хотіла до неї повертатись, та не мала вибору. Мене...вбили.
А я жила в блакиті неба, в його світлих просторах,в яскравостях зірок,в шумі річок,в мелодії вітру, грілась місячним сяйвом. Я жила....я дихала, я відчувала плин часу, тривожні та шалені удари серця, я була частинкою світу, його надією.
А мене взяли і бездушно вбили, мене кидали у багнюку, мене топтали ногами, нищили, калічили, знущались,наді мною сміялись, в мене не вірили, мою долю вирішили за мене, не давши право на останнє слово. Боляче вже не було, було страшно, що далі???
Вбили, вернули в реальність, нічого...нічого не залишилось від мене, окрім солодкого імені, і пам'яті.....пам'яті про МРІЮ!
