Чи знаєте ви котів, як добре їх знаю я?
Чи вірити ви в котів, як вірить моя сім’я?
Чи бачили ви в тварин настирливі очі сумні,
Чи були вони до вас прихильні всі ночі, всі дні?
Я знала одного кота, що вартий кількох людей,
Такого крутого кота, що вир викликав ідей,
Бувають же і в тварин по-справжньому вірні коти,
Такі закривають вмить неввічливі людські роти.
У грудях того кота не серце -любові шмат,
Він став для одних людей не просто, як кіт, як брат.
Не треба було собак сімейству багато літ,
У домі кількох людей, де мешкав цей справжній кіт.
Роками блукав, як тінь, лиш погляд людський ловив,
А якось на старість літ недбалість дурну зробив.
Курчат у сусіда двох, даремно в льоху спіймав,
І кару важку за те терпляче, як воїн, приймав.
На ранок похмурого дня, відчувши себе у мішку,
Забився, занурився, стих, образливо носом в ріжку.
Відвезли в чужі краї за тридцять далеких миль,
І рвучко сказали: «Геть! сховайся, вражино, згинь»!
Пробігло багато днів, відколи котяра зник,
Та він до людей прийшов, допоки не вмер, ще встиг.
Побачивши кволе єство й невідане досі натхнення,
Благали злі люди в кота навколішках справжнє прощення…
