Захотів собі кабанчик стати видним паном,
Не схотів з корита їсти кашу з картоплями,
Стану, думав, - благородним, ронькати не буду,
Краще я переберуся у собачу буду,
Хочу ставлення другОго, гідності, поваги,
Згодом в дім переберуся жити з хазяями.
Не дурніший від собаки чи кота-ліньтюха
Хочу, щоб мене чесали кожен день за вуха,
Щоб давали різні страви: шпондер, м'ясо, рибу…
Щоб вели відпочивати в різьблену колибу.
І винця хоча би келих, кожен день до їжі,
І солоних помідорів повні, чисті діжі.
Щоб цирульник особистий кожен день приходив,
Щоб хазяїн був культурним, чемно мені годив...
Так розпанькався бідака, ніц не хоче чути,
І не їсти і не пити – тільки паном бути!
Посидів голодним трохи, спати вже не може,
Та відмовитись від плану поготів негоже!
От хазяїн подивився: захворів неначе,
Бідолаху зарубати все ж не час одначе.
Каже жінці: «Ти готуйся, буде свіженина,
Така нині файна для роботи днина!»
Як кабанчик те зачуяв, враз як стрепенеться:
«Теє враже благородство добром не минеться!»
Мерщій кинувся до їжі, заходивсь хлебтати:
«Те, що я є благородний, буду собі знати…»
Так буває заманеться стрибнути до неба,
Та дістати все ж не може – пнутися не треба!
Хто свинею народився, не буде літати,
Хіба тільки-но для себе, те на думці мати!
