Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: traven`: Моя, твоя земля… Частина 2. - ВІРШ

logo
traven`: Моя, твоя земля… Частина 2. - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 5
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Моя, твоя земля… Частина 2.

traven` :: Моя, твоя земля… Частина 2.
                           ЧАСТИНА  ДРУГА.             
                              2004-2005 р.

                                   Глава  1. 

Тук  –  тук,  тук  –  тук,  тук  –  тук…
Куда  меня  зовёт  судьба?
Колёс  дорожный  перестук
И  я  в  купе  совсем  одна.

Всё,  как  в  навеянном  обмане,
И  дедушки  последний  вздох,
Последние  слова  в  тумане,
Во  сне  зовёт  какой-то  Бог…

Куда?  Зачем?  В  какие  дали?
Ориентировка  лишь  письмо,
Мои  душевные  печали
И  настроение  –  «всё  равно»…
----------------------------------------
     «Дозвольте  Вам  допомогти?»
     Зненацька  звернення  відчула,
     Чорнявий  хлопець,  усмішка  весни
     У  нього  мила  та  грайлива.

«Нет  не  надо,  как-нибудь  сама!»  
Ему,  вдруг,  грубо  отвечаю,
От  сумки  занемела  вмиг  рука,
Но  по  перрону  гордо  рассекаю!
   
     А  хлопець,  з  синіми  очима,
     Чергову  усмішку  подарував
     І,  злегка,  знизивши  плечима,
     В  обгін,  вперед,  помандрував.

«Ну,  вот!  Зачем  его  «отшила»?
С  эмоцией  не  дружит  голова.
Дорогу  лучше  бы    спросила,
Ведь  в  городе,  чужом,    совсем  одна!»

     Філіжанка  кави  смачної,
     Дві  пампушки  на  сніданок,
     Сила  духу  й  сила  волі:
     «Добрий  ранок,  мій  світанок!»
------------------------------------------
Нагулялась  по  городу  вволю
На  вечерний  автобус  бегом,
Дремотою  усталости  смою
И  местечко  моё  под  окном.

     «Здоров,  привіт,  вітаю  всіх  і  вся!»  -
     Всі  жарти  вчасно  і  до  ладу:
     «Поїхали,  компанія  моя!
     Як  вільно  біля  Вас,  то  я  присяду?»
                                                              
Едва  успела  я  открыть  свой  рот
И  для  серьёзности  набраться  тона,
Когда  автобус  вышел  в  поворот,
Он  в  кресло  плюхнулся  с  разгона!

     Ми  розсміялись,  разом,  від  душі,
     Як  рідні  люди  і  знайомі,
     І  очі  сонцем  сяяли  її,
     Чарівні,  милі,  загадкові…

Наш  хохот  приглушил  снаружи  шум,
На  улице  скандировали  люди,
Как  будто  среди  леса  слышен  гром
И  осень  потерялась  в  блуде.

     «Нас  багато,  нас  не  подолати!»,
     «Схід  і  захід  разом!»,  «ЦВК  -  ганьба!»
     Прапори  та  стрічки  –  кольорові  лати,
     Потяг  до  свободи,  гідності  мета.

Автобус  медленно  тянулся  в  пробке,
Мне  непонятен  был  людей  задор,
Чтоб  не  сгореть  с  «оранжем»  в  топке  -
Наушники  и  плеера  мотор...

     У  захваті  емоцій  та  подій,
     Він  не  помітив  як  вона  заснула.
     Легке  тремтіння  чорних  вій
     Неспокій  сновидінь  відчуло.

Дождь,  гром  и  молнии  вокруг  блестят.
Там,  где-то  на  верху,  над  горной  речкой,
Деревья  гнутся,  плачут  и  скрепят.
Как  -  будто,  что-то  говорят  о  вечном…
       
     «Оце  так  сон!  Години  три  вже  спить!»
     І  я  очей  все  відвести  не  можу…
     А  за  вікном  зірками  небо  мерехтить  –
     Передвісник  сильного  морозу.

Автобус  развернулся  и  утих.
Конечная.    И  дремля,    выхожу:
«Немыслимо,  здесь  по  колено  снег!»
Мой  первый  шаг  и  я  совсем  тону…

     Односельчани  розійшлись,  потроху,
     Підсміюючись,  шуткуючи  про  нас
     Вона  ж  розгублена,  в  якомусь  шоку,
     Крутилась  в  різні  сторони  не  раз.
     
Вечер  плавно  в  ночь,  сильней  мороз.
«Ох,  и  занесла  нелёгкая  меня!»
Ставлю  лихорадочно  вопрос:
«Где  же  я,  а  где  моя  земля?»


                                 
                     Глава  2. 

Он молча подошёл, взглянул с улыбкой,
Махнул рукой и сумки на плечо…
А я за ним, не сильно шибко,
Месила тесто снега полотно.

   На перехресті вулиць нашого села,
   Враз зупинився, щоб її спитати…
   Відчула запитання, подала листа,
   Він став з уважністю читати.

Слегка поёжился и стал серьезней,
Задумался, внимательно взглянул
И осветил улыбкой прежней,
Письмо обратно протянул.

   «Сьогодні пані в нас ночує,
   А завтра… Завтра буде завтра!
   Душа сама усе відчує,
   Як ляже долі карта.»

И не дождавшись моего ответа,
Повёл по узкой улочке наверх.
Конец, её, в лесу растаял где-то,
Завёрнутый у серебристый мех.

  «От, цікаво! Містика,  чи що?
   Чужинка йде, а пси собі мовчать!
   Всіх незнайомців вже б загавкали давно!
   У слід очима чемно  мерехтять…»

Всё реже видно домиков огни…
Он впереди, а я немного следом,
По узкой тропке снежного пути,
Навстречу радостям и бедам.

   «Ну, ось! Батьківська наша хата,
   В горі, під лісом, на краю села.
   Нас вже чекає моя мати,
   Сестра, напевно, тіста напекла.»

Дверь нараспашку, крики, радость,
Вдвоём повисли на его плечах,
А я чуть-чуть в сторонке, малость,
Овчарка нежиться в моих руках.

    «Так ти не сам? Такий сюрприз!
    Давайте швидко, з двору, всі до хати!
    Не попередив, хитрий лис!
    Марійка я, сестра, а Вас як звати?»

Мы перезнакомились и вмиг
Сидели вместе за столом.
Где теплоту, душевный шик,
Мешали мёдом и вином.

   «Невже, Богдан тут не шуткує
   І їх знайомству тільки день?» -
   Марійка спостережливо «мозгує»:
   «От, холостяцький впертий пень!»

«Я заворожена их простотою,
Спокойствием наполнен дом,
Семья мне кажется родною,
Всё видится здесь дивным сном».

   Наталку повела  в свою кімнату,
   Мала розумниця, моя сестра,
   Я ж  з мамою ще буду воркувати,
   Про наше непросте  життя.
   -------------------------------------------------
Мягкие перины, все пуховые,
Как убитая проспала до обеда,
Лай собаки, звуки незнакомые,
Ясное и голубое небо.

   Сусідський білий кінь і сани
   Везуть наверх нас білою горою.
   Ялинки в білих шубах – брами,
    Запрошують сьогодні нас з тобою.
 
Осторожно, камнями ручья,
Поднимаемся пешочком в гору…
Неимоверно! Чёрная скала
Слилась с хижиною впору!

   Стара, тяжка, дубова скриня.
   Відкрив, з тремтінням в голосі сказав:
   «Цей спадок, від минулого відлуння,
   Для тебе дід Макар заповідав».

Я очутилась, словно, в сказке:
Сундук, наследство, книг старинный переплёт…
Сначала глянула на всё с опаской,
Пока сознание не вырвалось вперёд…

…В теле женщины с ребёнком на руках,
По перевалу, в холод, дождь и снег,
И мне даётся каждый новый шаг,
Как через ад и испытание с небес.

И днём и ночью слышно перестрелки,
Мелькают всюду лица мёртвых и живых,
Колючей проволоки красные отметки,
Глаза стеклянные, мучителей моих.

Рёв танков и разбитые бараки,
Улыбка тёплая и смех майора.
Судьба показывает мне знаки,
И я цепляюсь до измора.

С ребёнком на руках – невеста!
Под именем чужим, в другую жизнь. 
Раз в прошлом не нашлось мне места,
То в будущем кидаюсь в высь!

Я стала польской Маргаритой,
Жених советский ветеран,
Сын был заботою увитый,
Ах, если б только не Афган…

 Прошли года и постепенно угасаю…
Осталась внучка – отражение моё.
О прошлом правду деду завещаю:
«Прости, и сбереги всё для неё…»

   Тріскочучи вже пічка щось говорить,
   Богдан розпалює її вогонь.
   Минуле промайнуло і відходить,
   Як візерунок, зчитаний з долонь.   

Треск дров вернул сознание в реальность.
Назвала б сном, но на руках портрет,
И, извините за банальность,
Мне бабушка на нём прислала свой ответ… 

   Богдан подав на травах філіжанку чаю,
   Ковтнула пару раз, заплакала душа…
   Наталка вийшла і обняла скелю,
   Відчула дотик – це  її свята земля!


                       
                   Глава  3. 

Ветер брызнул серебром из крыш,
Снега пыль осела на лицо.
Ах, распелся на деревьях чиж, 
Словно вместе вышли на крыльцо!

   Під вечір завітають односельці
   І буде в кожного своя причинка:
   Хтось поділитися, що є на серці,
   А хтось споглянути чужинку.

Я будто тут в гостях и в то же время дома, 
Как наблюдатель из другой планеты.
Пытаюсь угадать, где прошлого основа,
А где от настоящего приметы.

   Присутня у розмовах непроста проблема:
   В містах вирує непокори дух.
   Для когось це – перевороту схема,
   Для інших – теплий революцій рух!

Здесь спорили и верили в кумиров,
Надеялись, что к лучшему изменят строй.
Всё без войны, на митингах и с миром.
Я с интересом слушала их разнобой.

   Цікавилися: «А звідки ваша гостя?»
   «Зі сходу України? Це далека путь!»
   «Напевно, щось не чисто і не просто,
   А може звідти нам агентів шлють?»

Богдан всегда был близко, рядом,
Как сильная защитная стена,
И мягко, вовремя шутливым тоном,
Равнял двузначные слова.
-----------------------------------------------   
   
   На ранок завітав хлопчина юний,
   Дійшов із іншого кінця села.
   Прохання до Наталки ми почули,
   Щоб маму подивилася вона.

«Не врач, пока я, только медсестра»! –
Пыталась как-то, вкратце, объяснить.
Но здесь надежду ждали – не врача,
Они хотели душу освятить!

   Дитячий стан, а очі вже дорослі…
   Хіба ж сховаєшся від тих очей?
   Це як відмова на погості,
   Або неспокій для  важких ночей.
 
Как-то обречённо и приглушенно:
«Попробую, но лучше бы в горах…
Да, понимаю, очень хлопотно,
Но только там  я «в небесах»!

-------------------------------------------------------
 
  Спочатку до струмка, кіньми на санях,
   А потім, дуже обережно, на руках,
   Мов пташку, загасаючу в долонях,
   Паралізовану і тілом, і в думках.

На дубовой лавке женщина лежит.
Топлю на полную в избушке печь.
Мной подсознание руководит:
Что надо взять, что надо сжечь.

   Поблизу хатки розвели багаття,
   Присіли навкруги, гуртом,
   Щоб, часом, вигнане прокляття,
   «Не зачепилося хвостом».

С усилием два  камня подвигаю,
В скале открылась комната – тайник,
Под свечкой книгу древнюю читаю,
Как слёзы хрусталя течёт родник.

   Зненацька хмари налетіли шквалом,
   Дерева заскрипіли, мов живі,
   Нестримна снігова навала
   Втопила навкруги все в темноті…

Потеряло время свой немой разбег,
Резко наступила тишина,
Всех людей накрыл пушистый снег,
Крепко спавших мирно у костра.

   У лісі неймовірно гарний ранок.
   Хіба не було сніжної грози?
   Усі здивовані з ілюзії обману,
   Напевно, сніг все притрусив…

Нет! Тело женщины ещё немое!
Но, как искрятся светом у неё глаза!
Лицо румяное, весёлое, живое!
Так просыпается от холода весна!

   Юнак давно повіз на санях маму,
   Тримаючи з надією в руках бальзам.
   Богдан вертався  в скелю-хату,
   Спустошена Наталка була там.

 «Кто я? Ведьма? Человек? Не понимаю!, –
Всё перевернулось вдруг во мне:
Дрожь по телу клетки пробирает,                     
Холод жуткий, словно я на дне….»                                  
  
   Наталка скулилася вся, в кутку в клубок,
   Тремтить, як перестрашене щеня.
   Богдан обняв її із ніжністю в замок,
   Так обережно, мов мале дитя…

Заснула девушка с Востока, в крепком сне,
Растаяла, как лёд, нагревшись у тепла.
Мороз и солнце слились на горе…
«Ты очень непонятная моя земля…»



                          Глава  4.

Богдан махнув Наталці з повороту,
Щоб кілька днів не бачити села.
Розлука-служба визначає квоту
І не питає дозволу вона.

   Сегодня как-то грустно ныло сердце:
   По-моему влюбляюсь без оглядки!
   Марийка приоткрыла в хату дверцы,
   Зовёт меня для нас лепить оладки.

На кухні своєрідна атмосфера,
Розмова розкриває почуття.
Лунає, мимоволі, ціла ера,
Легенда доленосного життя.

   «Так получилось, что с годами
   Остались с дедом мы вдвоём.
   Ведь мама была редко с нами,
   Крутилась в бизнесе своём.
   
   Он с гордостью рассказывал о папе.
   О бабушке лишь с теплотою вспоминал.
   Повествовал, как в молодости в  драке,
   В бою, её от всех отвоевал.

   Ходили вместе на парады
   И провожали с ним его бойцов,
   Когда им ставили награды
   На дом, последний, из цветов…

   И тут, последнее его признание,
   Рассказ о том, что не совсем родной.
   И неимоверное желание, 
   Чтоб посетила край чужой».

Сніжинки білі на дворі, лапаті,
Із вітром розкрутили карусель.
Щоб потім настромити ковдру з вати
На шпилі димарів сільських осель.

Марійка відчувала у Наталки
В розмові відкривалася душа.
ЇЇ навчили слухати ще змалку
І зайві були в відповідь слова.

   «Непросто осознать все перемены.
   Какой-то времени невидимый излом.
   И судьбы у людей, как будто вены,
   Переплелись в один родимый дом.
   
   Для внучки ветерана очень сложно…
   Да и зачем тревожить прошлого нагар?
   Ведь бабушка моя, так осторожно,
   Мне передала свой бесценный дар».
-----------------------------------------------------------
Щось розлютився, загарчав наш пес
І не пускає без запрошення у двір.
Це своєрідний  попередній тест,
Яку би усмішку не бачив зір!

   На пороге женщина: колючий взгляд,
   Улыбка анаконды на лице.
   Слова приветствий, вежливости в лад,
   Рассыпала гипнозом сразу все.

«Дозвольте завітати на знайомство!
Вже слава про цілительку іде!
Для фельдшера, напевно, неподобство,
Не вшанувати ремесло своє?»

   Пока я в мыслях строю оборону,
   Марийка вежливо зовёт к столу.
   Как будто мы не чувствуем урону,
   Попавшись на притворство и игру.

 «Але ж, повірте, дійсно дивовижно!
Тітка Уляна трохи  вже встає.
З таким діагнозом  всім, переважно,
У цьому просто людям не везе!»

   Оладки получились в нас на славу,
   Черничное варенье, с яблок джем,
   Нам позволяли слушать нашу даму
   Без лишних хлопот и проблем!

«Ви ж лікарем працюєте недавно?
Бо, з вигляду ще, бачу, молоді.
Хоча по результатам тільки: «Браво!»
Вітання і повага від душі».

  Я молча пожимала лишь плечами,
   Пытаясь показать свой позитив.
   А гостя уплетала вместе с нами,
   Вопрос свой главный отпустив.

«Ось думаю, чи встигну перейняти
Краплину досвіду, чи буде час.
Можливо й свого трохи передати.
Приїхали надовго Ви до нас?»

   «Я практикант - интерн, ещё с пол года.
   Профессор старенький – учитель мой.
   Врачебной практики совсем немного.
   Недельки через три назад домой».

Щоб фельдшерка не мліла, не тужила,
Шукаючи для лестощів слова,
Наталка зразу прямо відповіла,
Її не тішила таємна гра.

   Напоследок несколько дежурных фраз
   И гостя с радостью себе ушла.
   Вдогонку прозвучал собачий бас
   И ветра вой – по дереву пила.

Під вечір завірюха трохи стихла.
Але ще довго тліло відчуття:
Візит цей буде передвісник лиха,
Яке не бачила моя, твоя земля…



                Глава  5.

Вот и отгуляли праздники зимы!
Ярко и по-сельски живописно!
Словно в сказке побывали мы,
Несравнимо с городом и необычно!

   Сусіди нас відразу заручили.
   Не слухають ніяких заперечень.
   Бажають щиро, щоб щасливо жили
   І вже дарують нам весільні речі.

Как-то всё идёт само собой,
Словно мы знакомы много лет.
Словно кто-то написал своей рукой,
Для судьбы невидимый ответ.

   «Мій дід, з твоїм, постійно були «на ножах».
   Дистанцію тримали – вороги!
   Життя ж зробило тільки змах,
   Щоб знизу все змінити догори.»   

Как мозаику, я складывала фильм,
Где в ролях играли наши предки.
Не похож он был на водевиль,
Непривычные судьба чертила метки.

 «Ось, бачиш пагорб, на верху ялина,
   За річкою, навпроти на горі?
   Твоя бабуся, на руках дитина,
   Пройшли у сорокові на весні.»

Солнце оголяло снежную хрусталь,
А она, играючи, сверкала.
Мы обнялись и смотрели в даль,
Чтоб увидеть след от перевала.

   «Відьмак Макар тоді не сумнівався,
   Що з часом повернеться хтось, прийде.
   І я йому ще у дитинстві клявся:
   Так збережу і передам усе…»

Богдан слегка задумался и повернулся,
Снял нежно волосы мои с плеча.
Взглянув в глаза, игриво улыбнулся,
Чтоб шепотом сказать слова:

   «Про те, що «хтось» – це дівчина прекрасна,
   Я навіть не підозрював, не знав.
   Такий сюрприз від долі, власне,
   Одержав і відразу покохав!» 

Внезапно белочка спустилась с ёлки
И смело, в метрах двух от нас,
Бесцеремонно взяла шишку с норки:
«Мол, вы целуйтесь, мне тут не до вас!»

   Ми розсміялися і обережно
   Почали сходити униз в село.
   Вже сонце гріло не безмежно,
   Ховалося за гори, спати йшло.

----------------------------------------------------

Воскресенье. Мне сегодня уезжать.
Утром с церкви возвращаемся с Марией.
Ветер жуткий поднимается опять,
Видно будет он сегодня в силе.

   Купка людей на перехресті,
   Сусіди, переважно, з ближніх хат.
   Тут плітки та новини в честі,
   Вони їх множать та приводять в лад.

Мы подошли и нас кидает в ступор
Трагическая новость, наповал…
И фельдшер громко, словно в рупор,
Рассказывает всем, чтоб каждый знал:

   «Ось бачите – новітнє лікування, 
   За дві неділі тітки вже нема!
   Якби ж не брала цього чаклування,
   Зі мною точно була б ще жива!»

Марийка поначалу  рвалась в перепалку.
Ведь зря, здесь были лишние слова!
Увидев на лице оратора ухмылку,
Я молча развернулась и ушла.

 До від’їзду обіцяв приїхати Богдан.
 Видно щось у справах забарився.
 Для Наталки захист від душевних ран,
 Зараз, неодмінно б,  знадобився.
   
Мой провожающий – соседский мальчик,
На санях управляющий конём.
Марийка в хлопотах у тётки… значит,
К автобусу поедем с ним вдвоём.

   «Коли Вас знову, пані, зустрічати?»
   Цікавиться хлопчина – поводир.
   Вона ж не знала, що й відповідати,
   Думки в тумані закрутили вир.

На остановке люди прячут взгляды.
Как быстро мнение меняется в селе!
Вчера мне были, в общем, очень рады –
Сегодня бы могли, сожгли бы на костре!

    Вона припала до вікна вагону:
   «Не встиг Богдан! Не встиг чи не схотів?..»
   Якась гірка оказія прокльону!
   Чи новий передвісник хижих снів?

А за окном бесповоротно
Мелькают быстро сёла, города, поля…
Снег  переходит в дождь, охотно,
Со мною плачет и моя, твоя земля…

Конец второй части.

ID:  257995
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 06.05.2011 16:18:03
© дата внесення змiн: 08.02.2016 11:39:48
автор: traven`

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Борода
Прочитаний усіма відвідувачами (1006)
В тому числі авторами сайту (19) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Борода, 28.10.2011 - 12:23
12 12 12 12 12
Добрячі роздуми, друже, бо що нас ділить на цій твоїй-моїй Нашій Землі!
friends friends friends
 
traven` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! friends
 
A.Kar-Te, 07.05.2011 - 16:08
12 Оч. своеобразно получается на двух языках. Да еШО и легко написано wink 12 16 22 22 39
 
traven` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо! Очень стараюсь, чтоб было легко!
flo21
 
fialka@, 07.05.2011 - 09:18
12 А далі? smile
 
traven` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Обовязково буде! yes
Але, якщо зважати на те, що ця глава писалася з пів року, то прийдеться ще довго чекати! meeting
Дякую! 23
 
gala.vita, 06.05.2011 - 20:29
романтика... згадався фільм про дівчину в помаранчевому, де події розгортаються під час революції 2004 року...назву не пам"таю..а двомовність...це так символічно... 16 12
 
traven` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так-так, романтика. ЇЇ нам так не вистачає!
Дякую, що заходите! 16
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: