Моя душа – цей край і воля,
Блакитне небо, синє море.
Я вишиванку одягну,
На землю босяніж ступлю.
І побіжу у чисте поле,
Там на коліна нахилюсь,
Страждальну землю пригорну
І намалюю тут рукою
тризуб.
Згадаю як своєю кров’ю
тримала береги Дніпра
Козацька сила. Січ - святила!
Почую, як струмок тече
І б’є цілющою водою,
Із нього мужності нап’юсь.
Десь тут, побачу свою долю,
І зачаруюсь.
Її на руки я візьму
І віднесу на чорне море…
Я переймаюся до болю.
Повітря в груди наберу
І житом зі своїй долоні,
Рідну хату застелю.
Хай хтось цього не зрозуміє,
Та кличе матінко моя,
У рідні землі,
Україна.
Поезія патріотична, з синівською любов"ю до матері України, сильна, мужня, оптимістична, життєва і мудра.
Еней відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Так добре бути закоханим в жінку, яка крізь віка несе в мої думи свій спогад, свою волю, свою красу. З нею, я завжди буду повен сили і натхнення.
Дуже гарно
Відчувається вся та любов і ніжність з якою ви пишете слово УКРАЇНА...
Це чудово, що у нашій країні ще не вимерли справжні патріоти! За Батьківщину!
Еней відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бо вирвалось із мене все на волю
Повинне що було віки мовчати.
Я сама - українська націоналістка. Слава Україні! Воля Україні!!! 
