Цей день закінчився, фетиль догоряє.
Щось людям казки уві снах майорять.
Не сплю. А сумління ураз докоряє:
Чому я не хочу казкам довірять?
Бо знаю, ці сни напророчать розлуку,
Та час, відчуваю, попрощатись настав.
Боюсь відпустити з долонь твою руку,
Якою ніколи мене не вітав.
Ти дійсно живеш, чи моя ти примара?
Чи запах лишав і тепло на щоці?
Ти сонечка тінь чи ти світло від хмари?
Чи правда мій спогад і мрії оці?
Байдуже, це Ти, чи зимова уява,
Хай свічку кохання твою хтось задув.
Хитається віра, надія кульгава…
Але відчуваю, ЗІ МНОЮ ТИ БУВ!
Спасибі, мене ти на краще міняєш
Лиш тим, що у мріях зі мною ідеш.
Лети, мій соколе, де щастя пізнаєш…
Але, повернувшись, мене не знайдеш!
17.02.2011
це відчувається...та не бійтеся когось втратити,завжди йдуть ті - хто посланий нам для досвіду,а залишаються,хто посланий нам долею))
З повагою
Софія Соловей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це точно, Андрію!
Жаль, шо ми не можемо цього усвідомлювати вчасно. Нам дійсно надсилають саме тих, хто потрібен в даний момент, а потім вони йдуть з поля зору. Але ж ми не знаємо, що вони були просто пересічними персонажами.
З повагою
Він був із тобою, він пив твої мрії,
Блукав уві сні... і доводив до сліз.
Він щось відібрав, але щось і посіяв...
Щось дуже об’ємне, що в серці приніс.
Софія Соловей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кльовий експромт. Ще й "вписався" у мій розмір. Оце так...
І дуже, дуже щире і вдале доповнення. Чи Ви підглядали?
З телом