Ми з Тобою просто схожі, і наша подоба – мнима.
Якось ніяково до болю за братів наших менших – тварин.
Кимсь розставлено безліч свічад, але найголовніше – незриме,
Те, без чого ми всі – лиш відбитки, черговий результат світлогри.
Генетичних зв’язків – жодних, та я вірю у Тебе, рідний,
Бо ж сліпий так-от само і Ти в свого вірити маєш Творця.
Без пірнань у пітьму задзеркалля аж нічого зовсім не видно,
У невидимім оку житті прозрівають не очі – серця.
Я впізнаю Тебе, Ти – Його, коли з серця до серця в безмежність
Нам відкриється сріблу подібна і ненатла нитка життя.
Ми зустрінемося, Брати! Через вічність, на Білій Вежі.
І найпевнішим знаком рідства буде наше серцебиття!
знаєш, мені набридло вже... пиши, що хочеш... і можеш ці коменти знищити... я не люблю критикою займатися.... але коли я бачу "брєд"....все... годі!!!!
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталья! Или включай мозги вместе с нормами уважительного общения, или демонстрируй свои психи на других страницах.
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оку - давальний відмінок від "око", ненатлий - ненасытный (рос.), тут у значенні "така, що ніколи не пустує, бо вічно зв’язує Життя з кожним живим". У чому труднощі?