19:06. майже пуста маршрутка.
Спереду сидять двоє. Обнімаються. Він ніжно забирає її волосся з лиця. щось шепоче. цілуються.
На одиночному сидінні сидить пенсіонер. Звока дивиться на пару. потім у вікно. знову на пару.знову у вікно. Думає. про своє життя: про негодованого кота, про молодість,пенсію.
На задньому сидінні сидить юнак. Вдивляється у вікно. В очах все ще хміль від зустрічі. А на губах відблиски щастя. У нього своя доля. своє життя. свої тривоги.
Збоку сижу я. Без емоцій. Без поглядів. Без надій.
Руки боязко тримаються одна за одну. Боюсь поворухнутись. Мене нема.
Тіло зводить біль. Ні, не фізичний. Одна сильна емоція – «мене нема!»
А на лиці? На лиці сльози. Такі гарячі і відверті сльози. Єдине живе у мені...
Зупинка!
Парочка оглядається.
Пенсіонер кволо зводить погляд униз.
Юнак пробігає по мені очима і знову у вікно.
І тільки я. крізь сльози. крізь біль. Усміхаюсь!
Просто десь там,на краю маршрутки, у маленькому місті, на дикій планеті я збагнула...
Збагнула те, що ким би ти не був, навіть у пустій маршрутці Ти - незамітний. Ти – ніхто.
Просто ще одна «гривня пятьдесят» у долі такого ж самого незамітного водія.
P.S «гривня пятьдесят» - вартість проїзду.
читаю і уявляю себе...у маршрутці, без емоцій, в режимі очікування зупинки, за гривню пятдесят... так-так...і руки теж боязко тримаються одна за одну...
Скажу відверто - сподобалося не те слово!
Рідко читаю прозу на цім сайті. І знову зізнання - це перша проза котру я прочитала на однім подиху до кінця, а не закрила сторінку з першого рядка.
Annika Ly відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за оцінку і щирий відгук)
надзвичайно приємно!
з життя. Я теж дуже полюбляю спостерігати за людьми в маршрутках
