Відомо всім давно у нас,
Що в кожнім слові є каркас.
А іноді як пожартуєш,
Та веселишся, та кепкуєш.
І регіт, шум, веселий ґвалт,
А одна жіночка на кшталт.
Розумної, чи інтелігентки,
Жбурне в обличчя ті салфетки.
Та то не правда, то брехня,
Немає в неї розуміння.
Чи гумор в голову не йде,
Але як в раж вона ввійде.
Ніхто не може зупинити,
Враз просить все це припинити.
Ви всі дорослі, мужики,
Прожили вже свої віки.
Та штамп на того хто жартує,
Брехун. Хай це він спокутує.
І чоловіку вже не вірять,
Бо бач, він втратив вже довір’я.
Впаде чи плаче, всі сміються,
Про біль розкаже, розійдуться.
Ніхто не вірить, він брехун,
Ось так загинув балагур.
І життя стало одноманітним,
Нема того що був привітним.
Ніхто у нас вже не жартує,
За хлопцем інколи жалкує.
А дама ходить оком зика,
Якого б ще їй мужика.
Ось так позором заклеймити,
Від її щастя можна вити.
