Німим, глухим і непочутим,
Зануреним у сон й забутим,
Усім зневіреним в житті,
Я вам дарую строфи ці.
Обмануті, не прийняті суспільством,
Пропащі, зраджені, на грані самоти,
Зневажені оманою й насильством,
Я так хотіла б вам допомогти..
_____________________________________________________________
Життя гірке й не раз давало нам по вухах,
Не раз й не два кидало на низи,
Та від уроків цих втікали ми щодуху,
Шукаючи навколо лиш краси.
Бажали успіху, і досягали цілей,
І це цілком закономірним вже було,
Але ж хіба ми цінувати це уміли?
Лиш бідкались, яке життя пішло..?
І хто тепер що має, те ми й заслужили,
Бо доля, то як тінь, від неї не втікти,
Бо ми самі в життя собі цей гріх впустили,
А ким ми стали?Тільки нам тягар тепер нести
