Самотній котик на дорозі.
Присів, зі страхом щось чека.
Чому не гріється він на порозі?
Нема порога й дому нема.
Чека, щоб копнули щодуху,
Бо так привикло це маля.
В очах його мертва посуха,
Замість душі вітер гуля.
Колись в душі була надія
І віра в те, що зможе все.
Та сталася прикра подія.
Серце заклякло. Це не мине.
Прокляті люди маму вбили.
А потім брата і ще сестру.
Його котячу доленьку згубили.
Тому й сказав: «я теж умру».
Деяким людям його шкода.
Можливо хтось би і пригрів.
Якби була б в нього порода.
Тоді в же б точно хтось зігрів.
Такі ми люди безсердечні.
Найкраще хочемо собі.
Але та користь не доречна.
Адже найліпше все в душі.
останні рядки перших строф закороткі. потужне завершення. і шкода котика, не його одного, і песиків таких.
любляча душа, Тобі в Небесах зарахують цей вірш!
Дуже спокійний ваш вірш.. Але через призму долі кошеняти ви зуміли передати долю людини.. Вміло... У всіх віршах ваших помічається намагання направити людей до віри.. Віри в себе, в Бога, в життя.. Це дуже позитивно...
Ярина Яра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви точно впіймали мою течію. Вірте в себе, не зважаючи на перепони,які нам підставляє життя. Завжди усім говорю: "Вірте!", але частенько сама зневірююся. Чомусь так...