Шерхіт листя тихо шепотів свою смуту під легким швидким кроком,рух маршрутки все далі і далі вив мереживо думок,а в товстій шибці відбивався подих ночі,що розбивався у відблиск мерехтіння нічних ліхтарів,у цьому плині тисячі обличь з емоціями догораючого дня спішили, наче кудись в своїх думках,а дверцята маршрутки та дух прохолоди віщував їм тільки теплоту домашніх стін та запах кави,яка зринала в мріях під струни буденноЇ роботи. Дзенькіт здачі сірі пальта,тіні іншої ходи не відбивались у мені і не залишали чогось невідомого для здогаду,все окутано в погляд сну під іменем життя і ти вже не тут все помалу зникає,тільки озеро душі так легко тримало обриси твого обличчя ,що незримо наповнює ароматом печалі червоні пелюстки,ніжні троянди,що посилають дитячі мрії маленькому місту за вікном,яке пливе рікою часу відкриваючи в собі то щиру посмішку світанку,то таємничість серця сутінків. Квіти надій та просто мрій двох різних доль ,двох тіней життя,що так важко опускались у безодню страждань та сліз болю душі. А у шибці красуються вони,подаровані незнайомою рукою,але такі рідні несуть дивне незнане тепло іншого серця. Їх колючки гордістю пригортають покору долонь ,вони наче тремтять від щастя,а несміливий дотик щоки до пелюсток горить румянцем незнайомого відчуття. Дивно,що так буває на наштовхнуться дві душі на долю хвилі,стежки у перехрестя зійдуться, рух губ зронить промовлене слово, загадкою впаде в закуток серця , і віддзеркалення голосу частинкою спогаду ляже на шепіт пожовклих сторінок памяті,а надрукований рядок зникне. Присмак кави і голубляче слово,що залічило сумні думки,ще довго оживатиме у тобі з приходом барви осені. І дарма,що знайшлись ці дві людини не в житті і навіть не в атмосферах надреальності,а інтернетною строкою тепла от зустрілись. Передчуття незрозумілої тривоги малює небажану фразу «це так насмішка долі,просто далеке і не твоє»,а в руках перші рози горять соромливим «люблю» ось і кінець,але як приємно відчути підтримку чужої душі і просто розповісти їй все,що наболіло,щоб забути і жити і лиш інколи,згадуючи цю частинку казки,в якій ти була не собою,а просто дівчинкою з електронної пошти.
