|
«Хоч вовк траву їж» -
Мені абсолютно байдуже;
І я вже встромляю свій ніж
У мрій своїх серце, а отже й твоїх, любий друже!
Кажу ж: не змінити, чим далі тим гірше,
Сьогодні - останні дні, завтра пом’янемо свободу,
Усього хорошого менше, поганого - більше;
Вже камінь летить до мого огороду.
Народ - не народ цей, просто населення,
Свідомих замало, переважають матеріальні цінності,
«Моя хата скраю» - так влаштовані наші поселення,
Людиною зватись немає в нас гідності.
Так легко сказати, насправді вантаж заважкий,
Простіше впрягтися в ярмо й тягти свого плуга.
- Пане, сусідська худоба не слухається, бий її бий!
Свідомість потоптана, гордість, над душею наруга.
Я бачу але я також у цьому часі,
В словах тільки заклики, дійсність не має підтримки,
Лише би завчасно не втопитися в цій сірій масі,
Не має, ніхто нам не дасть рятівні соломинки.
Прошу і благаю, прохання до Бога,
Якщо він би був мабуть все це змінив,
Але якщо Бог у мені і це я і моя це дорога,
Чому я нічого іще не зробив?
Дивіться, погляньте, невже вам так добре,
Коли в інших все, а ви є ніхто!?
Боїться у темряві ваше серце хоробре,
Невже він за дарма ішов із хрестом?
Поламані долі, нездійснені мрії,
У спадок від діда до онука передаються пута,
Не віримо в себе, на когось надії,
Свобода з крові перелита й забута.
Май сили! А віру у кого черпати?
Боротися, падати, та підійматися і стояти на ногах,
Розбити, що світло стримують, для нас ґрати,
Самі ми керуємо долею і усе тільки в наших руках.
26.09.2010
ID:
213270
Рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата надходження: 28.09.2010 15:37:29
© дата внесення змiн: 08.01.2012 11:32:31
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|
