Осінній Львів задумливо стоїть,
І вітер з хмарами над ним летить,
І він несе не сніг не грози,
А дрібний дощ, як гіркі сльози.
Та не завадило це все любові,
Вони зустрілись в древнім Львові,
Їх поєднало сильне почуття,
З першого разу і на все життя.
Він підійшов до неї не сміливо,
Та стала вмить вона щаслива,
І зайві були тут якісь слова,
Усе сказала поглядів їх глибина.
Поринули вони у свої почуття,
Й забули про життя – буття.
Дарма, що осінь на дворі,
Коли весна в їхній душі,
Їм сонце в дощ рясний світило,
Їх кожна зустріч була дивом,
Їх дні секундами текли,
І щастя своє берегли.
Гуляли вулицями Львова,
Шептали ніжнії слова,
Завжди любов з ними була,
Він вів її до самого двора.
І були ніжні поцілунки,
І були квіти, і дарунки,
Й не знали, що таке журба,
Любив це він, любила і вона.
Та якось після вечора такого,
Вертався він додому свого,
На зустріч йому скора їхала,
Побачивши сказав такі слова:
«Якби утратив свою милу я,
Не треба б було і мені життя»
(Вона й насправді хворою була,
Та зайві тут такі слова.)
Прийшов додому віддихав,
Програми в телевізорі перемикав,
І тун почув він страшну новину,
Яка усе перевернула в мить одну.
В будинку, де жила вона,
Дівчина викинулась із вікна.
У мить все навкруги стемніло,
І затремтіло усе тіло.
І в раз помчав він до її двора,
І на очах його була сльоза.
Він мчав не замічаючи нічого,
І серце розривалося від цього.
Не зупинявся він ні на хвилину,
І через це потрапив під машину…
А його мила в дома спала,
Й нічого, про це все, не знала.
Але вона щось відчувала,
Душа її весь час кричала,
Та не дізналася вона події ці,
Бо серце перестало битись у вісні…
Коли прощалися вони,
Не думали, що назавжди,
Та землю цю покинули,
В цей тихий вечір в осени.
Але історія їхня жива,
І втілена у ці слова,
Й розповідає всім вона,
Про силу слів і щирі почуття.
А Львів усе задумливо стоїть,
І вітер з хмарами над ним летить,
І він несе не сніг не грози,
А дрібний дощ, як гіркі сльози.
15.10.2009р
Я хоч не хірург, але зроблю боляче: над римою треба ще працювати. Сюжет напружений, але це не позбавляє його романтичності. Було б добре, аби ці рядки були лише витвором Вашої уяви. Для життя така картина є надто важкою.
Вибачте за зауваження! Творчих Вам успіхів!
Хірург відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар.
А вибачати нема за що, чим більше критики тим більше прагнення до досконалості (хоча до неї ще так далеко)!
