Ми з тобою обидва так схожі на обрій,
Ніби близький, але недосяжний такий.
Ми з тобою обидва у вічній жалобі
В пам`ять наших жаданих нездійснених мрій.
Один одного ми повертаємо в попіл,
Виправдовуєм це запальним почуттям.
І соромимось ми один одного при нагоді...
Ніби робимо те, що ніяк не дозволено нам.
Чом ми є, мов планети на одній орбіті?
Чом тривожим несгояні рани в собі?
Чом водночас щоразу приходимо звідти,
Щоб за пару хвилин туди знову піти.
Ми з тобою залишились там, де колись ми зустрілись
І не хочем вернутись назад, на правильний шлях,
Але наша біда була в тому, що ми полюбились,
Полюбились пізніше, ніж були в чиїсь ми руках.
Ми свої засолодкії мрії здушили намЕртво.
Лиш одним недозволеним словом "люблю",
Але все ж ми з тобою є схожі планети,
Як навчилися жити у болі й жалю.
Тільки хочеться, страшно, навчитись сміятись,
Щоб розвіяти раз і назавжди ту свою журбу,
Щоби щиро з тобою могли ми зізнатись:
Ти не любиш мене - я тебе не люблю.
Щоби щиро з тобою могли ми зізнатись:Ти не любиш мене - я тебе не люблю Це найважче, що треба зробити,коли кохаєш. А ви Чом водночас щоразу приходимо звідти,Щоб за пару хвилин туди знову піти.
Вірш дуже сподобався, хоча є в деяких рядках зайві слова, що заважає вірш читати на одному диханні.
Лєха Суслик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую безмежно за такий повний коментар. І вибачте, вийшло вже так, як прийшло до серця. Подумаю, може щось зміню на краще, аби ліпше сприймалось
Очень пнрвлось, спасиБо
