Вітер змін тихо дме на схід.
Та він тхне старими матрацами.
Цей вагон... Він тісний як світ
І я чую його вібрацію.
Грошей обмаль, тому плацкарт.
Я не знаю, коли помру.
В мене лише колода карт.
Що ж, зіграймо в жорстоку гру?
Дама пік я, чи дама треф?
Ти король? Ні, ти власне джокер.
Я, ти знаєш, суцільним блеф.
Я і ти. І це гра у покер.
Цей вагон не зійде із рельс,
Доки я цього просто хочу.
На що граєм? На серце? Кейс?
На минуле? На палкі ночі?
Ще одну. Карт удосталь ще.
Ти скажи, чи я тебе варта?
Чи підставиш мені плече,
Як програю тобі у карти?
Чи напишеш мені листа,
Коли я на наступній станції
Зійду боса і знов пуста?
Чи триматимеш ти дистанцію?
Що за виграш в мене візьмеш?
Ну, показуй, що тобі впало?
В мене, котику, роял флеш...
Це ще я на початку знала.
Вітер змін тихо дме ледь-ледь.
Він теж блеф... Він пісок у очі.
На наступній ти зійдеш... Геть!
Ти - мій виграш і я так хочу.
