Париж-місто бажань,скритних таємниць,дитячих інтриг пристрасного погляду,а подих зітхання мрій мого серця,що летить на зустріч теплу в п’янких поцілунках.І ти так близько,ці парфуми ночі,вони так полонять душу. І вже немає стрімких вуличок,що ведуть в нікуди,сірих стін,що так впиваються денним шумом,тануть у вирі життя,закидають бездумну самоту.А тут, у цій тиші,що тінню обіймає мури собору,не важливо хто є хто,тільки пройняте те,що погляд бережно плекає відображення душі,несе ранішній зорі румянець сорому, безхмарне небо дихає нестримними бажаннями відчувати твою долоню....Цей пил сну скоро покине нас,коли в цій тишині двох в маренні зірок,де все злелось в єдине,як і ми прокрадеться світанок,він розіб’є ледь відчутні нотки ілегії,що звучать у моїй душі струною кохання скрипки, своєю симфонією дня,може навіть безглузду насмішку в серце заронити. Як мені добре в цій безмежності,омані,що ніч,як володарка таємниць сноведінь , пройметься хвилиною забуття і залишить тебе у моїх обіймах,хоч на мить,таку дорогу немов загублену краплину у вічності.А ти не бажаєш вірити у кінець,його не існує для нас,це лиш порошинка дня,що пророкує довге розлучення.Та це просто ілюзія,що воно охопить нас і моя рука з дотиком твого слова зникне у вирі незгод.Навіть бездушне єcтво мого корсету відчуває стук твого серця,подих щастя...цей танець відчуття.А під хвилями оксамиту,надмірного шарму шовку,що так і чевоніє безглуздям меж суспільства, горить моя душа в глухому передчутті світанку,в ній народжується "Ні"усьму крім тебе...Твої риси освітлені місяцем, легко падають ніжністю мені у вічі,вони ще купаються у блідності бажань перемогти все і мати право огортати мене обіймами....Та все це лиш мрії жорстока метелиця суспільства огріх у нашому леті душі відкрила.А ось і ранок,як і небуло нічого,тінь ледь втримує очерки краси на траві,сірість омиває будні життя...І ми з тобою на лавочці,наче чужі люди підемо у різні сторони...Я у розкіш мартіні полину,нестримний сміх манірних дам і бал,що крутить голову в марені лицемірства,а ти у злидні та чар щастя краєвидів природи...Та я не живу у цій золотій клітці,я помираю,щоб ще раз з приходом півночі народитись для тебе,для цієї тіні кохання,що не криє фальшивості мого світу,а проймає наскрізь тобою і щирістю природи.Навіщо я зустріла тебе,напевне,щоб не задихнутися у цій самоті життя...Як я хочу змінити це дворянське лахміття на скромність сукні гувернантки,щоб дихати тобою на повні груди.
ID:
190860
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.05.2010 21:32:50
© дата внесення змiн: 20.05.2010 21:32:50
автор: tania onyshko
Вкажіть причину вашої скарги
|
