UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Юрий Богатинский: Ну что молчишь, народ голодный?! - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ doktor, 21.06.2010 - 15:22
Отлично написал.Конечно народ зомбирован,особенно этим увлекалась Ю.Видимо хорошо изучила принципы и методики Эриксоновского гипноза,а может даже занималась с гипнотизёрами,ну и конечно речи писаны специалистами в этой области.От этого гипнотического воздействия уйти практически невозможно,т.к. он в основном воздействует не на сознание ,а на подсознание.Вот и 15-20% ,абсолютно преданных и безоговорочно выполняющих приказы дураков. 
Юрий Богатинский відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я с вами согласен!Люди не знают, как их зомбируют, хотя многие догадываются, но толку нет!Спасибо!
pravnic, 27.05.2010 - 04:41
Дякую Вам за такі щемні слова! Згадалася «Собака 32-го» Володимира Віхляєва. І. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…
Nikolya, 03.05.2010 - 15:50
Ми только можем поругаться с соседом, а вот выйти вместе сообща и бороться за свое будущее мы почему-то не можем  , но все же когда нас возьмут в Европу, то мы покажем как нужно воевать  
Юрий Богатинский відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Николай,война - это страшно!Можно войну вести одним способом:не смотреть политических программ,не покупать генетически модифицированную пищу,пить спиртные напитки разумно,больше читать и заниматься спортом.Здоровый и умный народ будет выбирать разумно!Не из того,что предлагают ему,а из того что предлагает он! 
Юрий Богатинский відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Главное без рук!Только разумом!  
Валентина Курило, 03.05.2010 - 09:29
Юра, ты не один. И когда-нибудь критическая масса недовольства возрастет и взорвется. Но это тоже страшно. Хотя и необходимо.
Юрий Богатинский відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо,землячка!Главное без рук,разумом и только им.
|
|
|
|||||||||||||||||||||||
