Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Гай-Нижник Павло: Панно пам'ять - ВІРШ


Гай-Нижник Павло: Панно пам
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 42
Персональный ЧАТ Dashavsky
Персональный ЧАТ Deidra
Персональный ЧАТ Dema
Персональный ЧАТ Genyk
Персональный ЧАТ IRINA
Персональный ЧАТ Kostyanika
Персональный ЧАТ Nino27
Персональный ЧАТ Parxom
Персональный ЧАТ ViraBila
Персональный ЧАТ Zoia_Berezovska
Персональный ЧАТ Єйжена Кашицька
Персональный ЧАТ Ігор Козак
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Андрій Толіч
Персональный ЧАТ Василь Царинюк
Персональный ЧАТ Вячеслав Рындин
Персональный ЧАТ Ганна Мала
Персональный ЧАТ Герасимець Оксана
Персональный ЧАТ Далека Зірка
Персональный ЧАТ Дмитро Кiбич
Персональный ЧАТ Дніпрянка
Персональный ЧАТ Дружня рука
Персональный ЧАТ Капітан
Персональный ЧАТ Катерина Собова
Персональный ЧАТ Квітка))
Персональный ЧАТ Ки Ба 1
Персональный ЧАТ Крилата
Персональный ЧАТ Лілія Ніколаєнко
Персональный ЧАТ Лілея1
Персональный ЧАТ Лія Лембергська
Персональный ЧАТ Надія Башинська
Персональный ЧАТ Настуся
Персональный ЧАТ Николай Процюк
Персональный ЧАТ Світла (Імашева Світлана)
Персональный ЧАТ ТАИСИЯ
Персональный ЧАТ Тетяна Горобець (MERSEDES)
Персональный ЧАТ Той,що воює з вітряками
Персональный ЧАТ Юлія Л
Персональный ЧАТ Юлія Рябенко
Персональный ЧАТ Яна Бім
Персональный ЧАТ Ярослав К.
Персональный ЧАТ геометрія

Пошук


Перевірка розміру




Панно пам'ять

ПАННО ПАМ’ЯТЬ! Все минає і знов починається... Життя наше, загалом, нічим не відрізняється від життя природи. Весна змінює зиму, а потім, згодом, знову настає зима. Квіти цвітуть і відцвітають, а через певний час вони знову тягнуться до сонця і пестять наші очі красою своїх пелюсток. І лише люди здатні вигадати таку нісенітницю щодо своєї вічності та винятковості у природі. Людство, можливо, найнедосконаліше творіння природи. В ній, у природі, все вічне і ніщо не є постійним, все постійне і немає нічого вічного... Так і в нас, у людей. Буває час – квітнемо, кохаємо, ніжимо, а потім – все відквітає, і ніхто з нас не знає чому. Лише цвіт опадає, опадає, опадає..., аж до тієї пори, заким не залишиться нічого. Ніби й не було тих чуттів. А що залишається? Залишається пам’ять. Панно Пам’ять! Вона теж з плином часу міняється, але лише смерть може знищити її в нас. Хоча хто се знає, що знищує смерть? А поки живе пам’ять, живемо й ми. Навіть тоді, коли цвіт ген осипався, ми все одно живемо. Бо з нами і в нас живе пам’ять. А потім знов приходить нова весна, зовсім інша, але так схожа на попередню. Ми чомусь мріємо про те, що вже було... Можливо, в тім що “було”, є наше “буде”? Може воно, минуле, шепоче нам про те, що ще буде, лише ми його до кінця не розуміємо. І скільки б весен, знов і знов, в нас не будили б нову ласку, ніжність, чуття, і скільки б зим в нас все це не вбивали б, коли-небудь, у надвечір’я, чи посеред ночі, у безсоння, нами опанує пам’ять. І кожен з нас пригадає минуле... І тоді ми дістаємо старі запорошені світлини, листи, дарунки і згадуємо. Згадуємо і по-новому, по-іншому, по-кращому ще раз проживаємо те, чого вже не повернути ніколи. І, о Господи, інколи кажемо ми і бачимо, скільки ж помилок та дурниць натворили ми на сім світі, скільки скарбів не зберегли, скільки тепла не подарували і не зуміли прийняти тоді... Чому, Боже, були ми настільки сліпими, що мріяли про все це і не помічали сего?! І враз туга та сум прилетять в наші душі з небес і, воїстину, це є мить чистоти людської та відвертості. Ми залишаємся сам на сам із собою, із серцем своїм, із душею. І тоді ми робимося здатними милостиво та безмежно кохати, кохати ніжно, відверто, не втрачаючи навіть краплини любові. І тоді ми готові дарувати кохання і уміємо приймати його правдиво. Тоді ми, здається, знаємо вартість тим коштовним штукам – життю та коханню. І починаємо жити по-справжньому. Це злагода Душі через Любов, але злагода по минулім. Та незабаром настає ранок. Ми докладаємося до праці, до тего, до сего... Життя буденне триває і все, здавалося б, іде гаразд. У всякому разі, так як завжди. Ми нібито все робимо так, як повинно бути, як велить нам наш розум, наше серце. Незалежно, чи весна в душах наших, чи зима. Незалежно, чи розквітаємо ми, чи квітнемо, чи одцвітаємо... Але йде годинник, минатимуть дні, минатимуть ночі, і коли-небудь знов настане момент істини. Повернеться у душу згадка про минуле, і нам знову забагнеться передивитися, перечитати сторінки свого, можливо ще недалекого, пройденого шляху. І знову-таки засумуємо, затужимо за недокоханим, за недоласканим, за недоніженим. За Життям! І так буде вічно. І ніщо не повернути назад... Та й чи потрібно воно, те повернення? Хіба що на крилах згадки… Павло Гай-Нижник. Зі щоденника Кам’янець-Подільський, 1992 р. Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.3-5.

ID: 184790
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.04.2010 14:56:59
© дата внесення змiн: 18.04.2010 14:56:59
автор: Гай-Нижник Павло

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Лія Лембергська
Прочитаний усіма відвідувачами (612)
В тому числі авторами сайту (25) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 0
ОЦІНКА ЧИТАЧА
не оцінювати 
1  2  3  4  5
 
             Ще...
             Ще...   3D...
          
Ім'я*
Email
Код перевірки*
(уведіть цифровий код, як на картинці)
правила »залишилося символів 
 




КОМЕНТАРІ

Лія Лембергська, 06.11.2011 - 20:43
Скільки років перечитую і постійно знаходжу в твоїй Панні нове сприйняття для себе....
 

Нові твори