Матір східних словян!
Щира ненько, знедолена вдово!
Ти пустила нас в світ,
Згодувавши нам частку свою.
Ти зростила мужів,
Ти озброїла їх віщим словом:
=Будьте вірні мені!
Бо для вас лиш,сини, я живу!=
І пішли сини в світ,
Та не матір свою захищати -
Розбрелися вони,
Бо там добре, де брата нема!
Й затужила земля,
У розпуці знедолена мати,
Та зріктись не змогла
Й помогала усім, чим могла.
Та замало синам
Теї помочі мами-каліки:
=Надо даму одеть!=
І зривають з матусі одіж.
Плаче, бідна, рида.
Почорніли набухші повіки
Від стиду за синів
І від горя й просолених сліз.
От оділи других,
Напоїли, наїли досита,
Що у матері вдерли
З опухших від голоду уст,
І служили другим:
Расеям, Речам-Посполитам,
Бились в груди =о верности=
Й =пшиско неведанных чувств=.
Схаменулись сини,
Як ті =дами= від них відвернулись.
А старенька живе
У лахміттях і темряві лих.
=Дуже дякую вам!
Що нарешті таки повернулись!=
Лиш промовила бідна
І серцем зтепліла до них.
=О, сини! Ви, сини!
Моя плоть,моя біль і надія!
Оживіть мою кров,
Вмийте косу в ранковій росі!
Обіцяю, клянусь! Що усі ваші мрії
Я звершу ради вас
І постану у бувшій красі!
Я розквітну ізнов,
Забуяню густими хлібами!
Засміюся добром
На світанку з приємного сну.
І онуків своїх
Я не пущу лихими стежками.
Будьте вірні мені!
Бо для вас я, онуки, живу!
15.01.1997р.
