ПРО Лі То, або чому падає сніг (не переклад з японської)
Його звали Лі То, він був чарівним, гарячим. Чим він вабив її, ту, що звали Вес На?Навіщо він їй? ЇЇ так кохав Кві Тень...
Вона тремтіла від передчуття зустрічі з ним. Потім сталося таке, яке стається з людьми, ось… Найкоротша ніч їх зустрічі була як спалах блискавки. Зайшла за обрій уст і за межу тіл, за тінь, ІНЬ, а він не розтуляв і повіки, знав, прийде. Йде, йде знов..
А іншу звали О Сінь. Руду із зеленими очима. Багату на золото і пестощі, на діаманти, що збирала із айстр туманними ранками у пригоршні і манила його у довгі темні-темні ночі, що пахли пряним листям.
Лі то, що ж він? Він тремтів від передчуття зустрічі з нею. Потім сталося таке, яке стається з людьми. Знов була ніч. Падали метеорити. Зайшла за марево планетарних сіянь. ЯНЬ, а він скаженів від вогню її волосся і тонув, тонув у глибині її зелених очей.
Ве Сна стояла над прірвою, в якій чорною гадиною звивалася зрада, звідки віяло холодом і жахом. Вона зварила отруйне вино із кривавих пелюсток маку і заснула, як заколисане дитя.
Її мати Зи Ма, була холодною розсудливою жінкою і дуже жорстокою. Вона спопелила своїм холодним подихом кохання чарівного Лі То і жагучої О Сінь, перетворивши його на білий, ніжний, пухнастий сніг. Цей сніг падав сумно, тихо, довго.
Ця історія повторюватиметься допоки стара Земля носитиме на собі нас, людей.
