Я скучив за поцілунками-зрадою,
безсоромним поцілунком суєт,
З легкістю тьма із безоднею
Затягують мій силует.
Й уста, і очі й серце - все в крові,
Все струменять потоками жадоби…
З кожним стуком я утверджую в собі
Відпустити частину себе на свободу…
Я скучив за поцілунками-зрадою.
Болючий поцілунок перед насиченістю.
Сморід похоті за молодою плоттю
І звук, як щось рветься, - всередині.
Втримаюся, стоячи на одному коліні,
Звично подвоюючи подобу…
З кожним стуком я утверджую в собі
Відпустити частину себе на свободу…
Але я ніколи не казав, що залишуся назавжди,
Тож покидаю тебе з дітьми, побачимося скоро.
Кричу в надії на таємність…Кричу, кричу завжди…
Я залишаю тебе з брехливими фото,
Плямами на килимі і плямами на бутафорії.
Пісні про мрії, співані уві сні, дівалися кудись-то…
Ми обоє знали кінець цієї історії…
І все збиралося докупи, щоби знову розбитися на шматки,
знову розбитися на шматки, мов я знову скляний,
Мов я знову за спиною обманений,
Тамуючи подих страху від засинання,
Ховаючись десь за моєю головою.
Знову серце хрустить під кісткою…
спочатку, знов і навмання
Розбивається все знову на шмаття
знову і знову і знову…
І тепер я знаю, що розбиваюся на друзки,
Виймаю з грудей серце й згодовую будь-кому.
Сльози за прихильністю, мов крокодилячі плюски,
За любов'ю натовпу і подачками перехожому.
Падаючи з неба скрізь скло даху,
Крізь дах уст, крізь уста голки
Мені простіше сягнути розмаху
Небес, аніж будь-коли зібрати свої скалки.
Але я ніколи не казав, що залишуся назавжди,
Я знав, що лишу тебе з дітьми і з усім,
Кричу як зараз у безодню щирості,
Кричу знову, спочатку й зовсім.
Я залишив тебе з світлинами обману,
Плямами на килимі й плямами на пам'яті.
Пісні про мрії, співані уві сні, зникли за пеленою туману…
Ми обоє знали, що на кінець ми прокляті…
що на кінець ми прокляті…
ID:
172483
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 18.02.2010 09:29:57
© дата внесення змiн: 19.01.2014 15:19:40
автор: Хельга Ластівка
Вкажіть причину вашої скарги
|
