Дроги, центри, мегаполіс…
Стукіт підборів, шум коліс.
Вітрини модні і кафешки
Затоптаний прогресом ліс.
Тут модні в стилі всі одіті
Укриті фарбою жінки
Спішать крізь люд, неначе й справді
Якісь небесні там зірки.
А в переході, де сміються
Нахабні й злісні продавці,
Сидить дитя сирітка долі
Трима копійку у руці.
Обірвані штанці, шкарпетки
Видніють з туфлів … Та дарма
Сидить благаючи про поміч
Шматочок хліба вимоля.
І думаєте хтось зпинився?
Хтось змилувався над дитям?
В очах хтось долю роздивився,
Обірвану гірким життям.
Він сирота. Він блазень долі.
По переходах світ пізнав.
І так людей цих зненавидів,
Що втратив все, що в серці мав.
Тепер він вбивця і ворога.
Не просить він, а вже бере.
Він в світі цім мов звір без серця
За власним правилом живе.
Тепер його ми боїмося
А все могло буть навпаки,
Якби були ми просто люди,
А незанедбані зірки.
