Я до тебе прийду уночі.
Ти, пробач, в день не зможу ніяк!
Перепони малює свої –
День,
а в ночі,
все не так, все не так….
Твоє ліжко, як зоряний світ,
Як планета, далека моя,
Тут нема, а ні горя, ні бід,
Тут освячена небом земля.
Вітром теплим під ковдру майну,
Обережно, це мій і твій сон!
Ніжно тіло твоє обгорну,
Вже ніяких нема перепон…
Сон – це? Чи, може, і ні?
Де реальність, а де міражі?
Стогін твій пролунав в тишині…
Це кохання твої, і мої…
traven` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, за Вашу впевненість : Але , якщо будуть якісь хороші задумки в перетворені, прошу поділитись.
28.12.2009 - 14:03
traven` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, приймаю, вибачаюсь. Компьютер не виправив, а я прошляпив.Це всього другий мій вірш на українській мові. Спробую доопрацювати!
28.12.2009 - 12:18
traven` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно дякую, за вашу незалежну думку! Ці моменти в вірші мене також тривожили, але до того часу поки я не обдумав пояснення на Ваш коментар. Спробую їх відтворити:
Задум вірша відображений в толерантному, максимально близькому поєднанні духовного та фізичного аспекту кохання. «кохання "твої" і мої"... тут виражають, як раз фізичну його сторону. І їх нескінченно багато, і вони в першу чергу, різнобарвні та неповторні. Також, можливо, слово «стон» тут написано занадто відверто, але в той же час максимально природно. Кордони між духовним та в фізичним в коханні настільки тонкі, що тільки їх поєднання може передати всю його силу.