Нічні вогні примушують забутись,
І просто йти, не знаючи куди,
Здавалося б, так легко повернутись,
Та дощ змиває похапцем сліди.
Якби гукнуть! А хто мене почує.
Гірчить по тілу охолола кров,
Що в серці заметіль нікого не хвилює,
Так нащо, Господи, ця проклята любов?
Згадаю біль. Німий. Ще з того року…
Сховаю спогади десь глибоко в душі,
З тобою поруч чи без тебе збоку,
Вперед іду по стоптаній землі.
Минають дні. Холоне в чашці кава.
Солодкий погляд ріже наче сталь,
Світанок знов – і я від нього п’яна,
Заплакала б, та сліз нестерпно жаль.
Де крок вперед – шляху назад немає,
Ти гід собі в своєму майбутті.
Час невблаганний, він не зачекає,
А кожен день – єдиний у житті.
Хапаюсь знов за щастя соломинку,
А доля кидає на стіл зеро,
́Мені щоб світ завмер хоч на хвилинку,
А з ним і я, і це німе кіно.
Все. Годі слів. Розтану ніби айсберг,
З водою відпущу себе у океан,
Я лиш аматор, я не ас, не майстер,
Й життя моє – в пустелі караван.
little black відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...спасибі...
19.11.2009 - 13:37
little black відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Почуття, мною описані в цьому вірші, давно пережиті, переоцінені, переосмислені. З впевненістю можу сказати, що в той момент я була щирою навіть більше ніж на 100%, а зараз це тільки ехо мого минулого...!!!
