Колись, можливо, стрінемось очима,
Мов потяги на рейках: лоб у лоб.
В кайдани закуємо за плечима
Усе, що промовчати не змогло б.
Не буде слів, вони спіткнуться в скронях.
І знов пірнуть не сказані в роки.
Моє життя колись в твоїх долонях
Було таким безпомічно крихким.
Колись зненацька стрінемось, можливо.
Мов звір у груди увірветься щем.
Прийшов до мене ти травневим дивом,
Підеш - холодним проливним дощем.
Оценка поэта: 5 Колись, можливо, стрінетесь очима,
і здасться, ніби в серці щось кольнуло...
Та тільки здасться. Янгол за плечима
підкаже, що усе давно минуло.
Оценка поэта: 5 Понравилось всё, кроме второй строки, "встретиться глазами", взглядом - это красиво, а "мов потяги на рейках: лоб у лоб"... - вышибает начисто. Дальше всё прекрасно, просто замечательно!
"Мое життя колись..." очень удачно!
И окончание тоже - всё классно
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за такий вичерпний і точний коментар!! Насправді, я з вами згідна на всі 100%, але розумієте, цей вірш - це маленька історія всього мого життя. Якщо заміню бодай слово - не стане всієї суті. Дякую, що читаєте мене!
Оценка поэта: 5 Я впевнений, що не все життя людина має сумувати. Того і Вам бажаю. Вірш хороший вийшов, якісний. Тільки у другому рядку: "Мов потяги на рейках..."
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за гарний комент і за увагу! А ще за слушну пораду
09.11.2009 - 00:55
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Завжди рада вам на своїй сторінці! 
