Іду по Львову вузенькими вулицями,
Думки рояться, як сонні джмелі ...
Доми між собою зажурено туляться,
Ніби місця немає на львівській землі.
Дощик розмірено з небес накрапає,
Листя пожовкле тихо падає вниз...
Вийшов священик, рукою махає,
Краплі дощу ніби змахує з риз...
Місто сховалось в мороку мряки,
Розчинились в тумані старовинні доми.
Я в тумані іду і сприймання двояке,
Ніби міста нема...
Залишився туман... та заплакані ми...
Оценка поэта: 5 Цікаво. Коли я відвідував Львів, у 1996 році восени (7 вересня) то саме таким він і був... То був не останній раз але самий пам"ятний у моїм житті.
Володимир Кухарчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я радий ,що вірш навіяв спогади про Львів.Заходьте
Оценка поэта: 5 О, Львів! Романтика душі між нами у брилях зрослась раптово!!!
Пахуча кава з відчинених вікон доринає на рівні підсвідомості білими метеликами крізь сірі будні.
Володимир Кухарчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Старовина,.. кав'ярні,.. запах кави і сірих мурів і вузьких вулиць вже нема.